UaEn
Читати
Показати на карті

Київ стає все більш популярним для проведення відеозйомок та кліпів. У 2010 році кількість звернень щодо проведення зйомок у Києві − як від вітчизняних, так і від іноземних компаній − становила 187. У 2016 році −510, у 2018-му − кількість звернень збільшилася до 1002, у 2019 році місто отримало 730 заявок на проведення зйомок. 

Софійська площа

Софійська) площа – чудова визначна пам’ятка Києва. Вона вважається знаменною завдяки своїй історії та безлічі легенд і переказів, які оточують її протягом усього існування. Це одна з найдавніших площ головного міста країни. За переказами на місці нинішньої пам’ятки України колись розташовувалося поле поблизу міських стін. Саме там у 1036 році Ярослав Мудрий розгромив печенігів. Після цього і було споруджено відомий усім нам Собор святої Софії, а навколишня площа отримала назву Софійської.

Софійська площа – чудова локація для зйомок. Як майданчик була використана у патріотичному фільмі «Крути 1918». Це фільм про студентів-добровольців, які захищали Україну від радянської влади. Потрапляє вона в кадр і в німецькому політичному трилері «Четверта влада» (2011, Денніс Ганзель), де головна героїня для заспокоєння душі йде на Софійську площу. У яскраво екранізованому режисером Сергієм Сніжкіним романі «Біла гвардія» Булгакова у лютому 2010-го в районі Софійської полчища червоноармійців заполонили місто, протягом дня точилися запеклі бої червоних і білих. 

Надзвичайно красиво представлена Софійська площа і в документальних фільмах: «Київ» (1977 рік), «Русь. У пошуках витоків» (Кіностудія дитячих та юнацьких фільмів імені Горького, 2014 рік), «Давній Київ» (документальний фільм із циклу «Україна: лабіринти історії» (2014 рік).

1

Софійська площа

вул. Володимирська, 22

Поділитись
На карті

Національний Києво-Печерський історико-культурний комплекс

Києво-Печерська лавра − найдавніша та одна з головних православних святинь, унікальний монастирський комплекс, аналогів якому більше немає у світі. Це перший монастир на території Київської Русі, тут збереглися практично у первозданному вигляді храми, зведені ще у 11 столітті.

Цей пам’ятник архітектури XI-XVIII ст. завжди приваблює кінематографістів. Ось короткий перелік фільмів різних років, у яких важливу роль відведено Національному Києво-Печерському історико-культурний комплексу: «Смерть Сталіна» (2017 рік), де роль московського Кремля зіграла Києво-Печерська лавра. Саме тут, за версією кіношників, відбувався арешт всесильного Берії; «Чорний Ворон» (2019 рік) розповідає про одну з найдраматичніших і найбільш замовчуваних сторінок української історії − запеклу боротьбу українських повстанців проти окупаційної комуністичної влади в 1920-х роках.

Навіть у мультсеріалі «Сімпсон» (23-й сезон) у першій серії мультиплікатори зуміли показати Лавру хоч і на протилежному березі Дніпра.

Поділитись
На карті

Маріїнський палац

Маріїнський палац – це один із найдивовижніших палаців України. Палац було зведено у 1755 році відомим тоді архітектором Растреллі. Територію майбутньої споруди персонально вибирала імператриця Єлизавета Петрівна. У палаці постійно зупинялися царські сім’ї. Так, серед них була і Катерина Друга, яка гостювала в Києві в останніх роках 18 століття. У період 18-19 століть Маріїнський палац вважався резиденцією вищих правителів Київської губернії. Сьогодні Маріїнський палац – це шикарна церемоніальна резиденція президента України.

Маріїнський палац можна у всій красі побачити у фільмі «Дні Турбіних» (1976) за твором Михайла Булгакова «Біла гвардія», де палац виступив гетьманською резиденцією.

3

Маріїнський палац

вул. Михайла Грушевського, 5а

Поділитись
На карті

Вулиця Хрещатик

Хрещатик не тільки найкоротша, але і, швидше за все, найменш кінематографічна центральна вулиця серед усіх європейських столиць. Існує всього близько 25 ігрових повнометражних фільмів, в яких вона з’являється: «Людина з кіноапаратом» Дзиги Вертова, фільм Сегеля «Прощайте, голуби» (1960), картина Юрія Лисенка «Ми двоє чоловіків» (1962), фільм В’ячеслава Криштофовича «Перед іспитом» (1977), стрічка Кондратова і Юлія Слупського «За все у відповіді» (1978) та інші.

Фільми останніх років, де Хрещатик потрапляє в кадр: «Прощальна справа» (2009) − у цій картині Київ виступає в ролі Москви. Натомість у фільмі знялися Емір Кустуріца та Віллем Дефо; «Четверта влада» (2011) − Київ знову в ролі Москви, причому столичні пейзажі іноді дуже дивно перебивають кадри з Кремлем і Красною площею; «Мебіус» (2013) та інші.

4

Хрещатик

вул. Хрещатик

Поділитись
На карті

Андріївський узвіз

Найпопулярніший у Києві Андріївський узвіз також став площадкою для зйомок. «За двома зайцями» − знакова стрічка для української столиці, пам’ятник її героям встановили на Андріївському узвозі. Не дивно, адже саме в Андріївській церкві відбувалася найзнаковіша подія картини: вінчання Проні і Свирида Петровича Голохвастова, що так і не відбулося. Втім, у фільмі фігурує не лише Андріївська церква та Андріївський узвіз. У ньому можна побачити й інші подільські куточки.

Андріївський узвіз засвітився і на картині Євгена Ташкова «Ад’ютант його превосходительства». Ви точно впізнаєте під час перегляду вулиці Михайлівську, Івана Франка, Велику Житомирську та провулок Тараса Шевченка, а також Шоколадний будиночок та замок Річарда на Андріївському узвозі. 

5

Андріївський узвіз

вул. Андріївський узвіз

Поділитись
На карті

Майдан Незалежності

Майдан Незалежності − центральна площа Києва, його серце. У серпні 1991 року площа отримала сучасну назву на честь проголошення Україною державної незалежності. Це одна з найпривабливіших локацій для кінематографістів.

У фантастичному фільмі Брэда Берда «Земля майбутнього» (2015) є кадри воєнних дій, що відбувалися на Майдані Незалежності. Розповідає про Майдан і художній фільм «Одного разу в Україні» (2014), знятий на кіностудії «Ступені» режисером Ігорем Парфьоновим. Майдан навіть потрапив до першої серії 23 сезону популярного мультсеріалу «Сімпсони», де побачити його намальовану панораму.

Знедавна це місце кривавих подій Революції гідності, про які створено безліч документальних фільмів, а саме: − цикл документальних фільмів «Зима, яка змінила нас». Прем’єра відбулася у квітні 2014 року і була присвячена сороковинам за вбитими у протистоянні на Інститутській. У цикл входить сім стрічок: «Небесна сотня», «Перша смерть», «Коктейлі Грушевського», «Міжгір’я. Батіна хата», «Самооборона», «Пожежа у Будинку профспілок», «Автомайдан»; «Все горить/All Things Ablaze» − один із най динамічніших фільмів про події у Києві взимку 2013-2014 років; «Зима у вогні/Молитва за Україну» − наймасштабніший і титулований фільм про Євромайдан. Він зібрав цілу низку нагород, показувався в межах офіційної програми Венеціанського кінофестивалю, а також номінувався на «Оскар». Режисер Євген Афініївський знімав події в центрі столиці разом із 28 операторами за підтримки стрімінгової платформи Netflix; «Жіночі особи революції» − документальна стрічка Наталії П’ятигіної про долю українських жінок під час Революції Гідності; «Maidan Massacre» (Бійня на Майдані) − один із небагатьох іноземних фільмів про Майдан, знятий американцем Джоном Беком Гофманом, який працював над фільмами для НАСА та National Geographic.

6

Майдан Незалежності

Майдан Незалежності

Поділитись
На карті

Київське метро

Наша столиця може захопити не лише своїми чудовими архітектурними та історичними пам’ятками, могутнім Дніпром та мальовничим Майданом. Є у Києві місце, до якого кожен ставиться по-різному. Дехто вважає його похмурим підземеллям, інші ж - цілком корисним та захоплюючим транспортним засобом. Це Київське метро. Найглибша станція метро на планеті знаходиться саме в Києві − це станція «Арсенальна».

Метро залюбки використовується в зйомках фільмів. Особливо популярна у кінематографістів станція «Золоті ворота». Детектив французького режисера Крістіана Каріона «Прощальна справа» починається в київському метро на станції «Золоті ворота».

Фільм «Четверта влада» − київське метро знову відіграло важливу роль у шпигунських іграх і знову в кадрі «Золоті ворота». Тут німецький журналіст стежить за терористом, який організував вибухи в метро. Можна побачити станції метро «Дніпро» та «Поштова площа» і в першому нігерійсько-українському фільмі режисера Олександра Рожена «Легка, як пір’їна» (2012).

Центральний вокзал

На Центральному вокзалі знімався один з епізодів фільму Кіри Муратової «Мелодія для шарманки» (2008). Київ потрапив у кадр не випадково. Фільм знімали у найгучніших місцях міста, у тому числі на вокзалі, щоб передати відчуття самотності у великому місті, де людей багато, але кожен сам за себе.

Також Центральний вокзал Києва зустрічає головних героїв серіалу «Свати», коли вони приїжджають у Київ на фінал ЄВРО-2012.

Поділитись
На карті

НСК «Олімпійський»

Національний спортивний комплекс «Олімпійський», раніше − Стадіон імені Хрущова, до 1980 року − Київський Центральний стадіон, до 1996 року − Республіканський стадіон − багатофункціональна спортивна арена для розважальних та будь-яких інших масових заходів. Однойменний стадіон комплексу є головною спортивною ареною України та одним із найбільших стадіонів Європи. Оновлена арена має статус стадіону категорії «еліт» та місткість 70 050 місць.

Головний стадіон Києва теж став об’єктом для зйомок. У 6 сезоні серіалу «Свати» (2013) герої, які приїхали на чемпіонат, зустрічаються на стадіоні.

Фільм «Детектив Пікачу» (2019) – кіноадаптація надпопулярного аніме про чарівних істот, кожен з яких наділений унікальними здібностями. У фільмі «Талісман» франшизи Пікачу «приміряє капелюх» Шерлока Холмса і береться за розслідування таємничих подій, пов’язаних із покемонами.

8

НСК «Олімпійський»

вул. Велика Васильківська, 55

Поділитись
На карті

Національна опера України

Історія Національної опери України була започаткована у 1867 році, коли в Києві, одному із значних адміністративних центрів тогочасної Російської імперії, після довгих клопотань перед урядом відкрили постійно діючу оперну трупу. З’явився перший поза столицями — Петербургом та Москвою – музичний театр. Урочисте відкриття нового оперного театру відбулося 29 вересня (16 вересня за старим стилем) 1901 з представлення опери «Життя за царя» М.І. Глінки.

Зал оперного театру включає партер, амфітеатр, бельетаж та чотири яруси, які вміщують близько 1650 глядачів (у партері 384 місця). Після реставрації площа театральних приміщень збільшилась на 20000 кв.м., загальна площа сцени наразі становить 824 кв.м. Над головним входом театру було встановлено офіційний герб Києва із зображенням архангела Михайла − покровителя міста, проте, на настійну вимогу Київського митрополита Феогноста, який вважав театр гріховним закладом, герб замінили алегоричною композицією: геральдичні грифони тримають у лапах ліру як символ музичного мистецтва. Фасад будівлі прикрашають погруддя композиторів М. Глінки та А. Сєрова, подаровані Києву артистами петербурзького Маріїнського театру.

Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка в Києві став місцем зйомки художнього фільму «Аврора» української режисерки Оксани Байрак. Фільм був висунутий від України на премію «Оскар» в номінації «Найкращий фільм іноземною мовою». У Національній театрі опері, яка стала на якийсь час американським театром, знімалася фінальна сцена фільму – показ улюбленої вистави Аврори «Спляча красуня».

Поділитись
На карті

Національний музей історії України у Другій світовій війні

«Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс» − музей, розташований на схилах правого берега Дніпра. До 16 липня 2015 року мав назву: Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років». Музей засновано 17 жовтня 1974 року на честь 30-річчя визволення України від нацистських загарбників у колишньому Кловському палаці на Печерську. Невдовзі розпочалося будівництво Меморіального комплексу «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років» на вулиці Січневого повстання, 44, який відкрився 9 травня 1981 року.

Музей ми можемо побачити у фільмах «Прощальна справа» (2009) і «Закохані у Київ» (початкова назва «Закохані») (2011) − українсько-російська збірка з 8 короткометражних фільмів, що пов’язані з Києвом, знятих сімома різними режисерами України та Росії: Іллею Власовим, Валерієм Бебко, Денисом Гамзіновим, Артемом Сємакіним, Ольгою Гібеліндою, Тарасом Ткаченком, та Олегом Борщевським. 

Поділитись
На карті

Національний палац мистецтв «Україна»

17 квітня 1970 року в Києві відкрили один із найбільших в Україні палац культури «Україна». Спроєктований у першу чергу як місце проведення з’їздів Комуністичної партії України, і в другу чергу – як концертна зала. Зараз головний зал палацу − це найбільша концертно-театральна зала країни. Вона вміщує до 4 тис. глядачів, посадочні місця є також на балконі і в партері. Залу виконано у вигляді трапеції, що забезпечує гарну видимість сцени з будь-якого місця. Від часу відкриття палацу на його сцені виступало багато видатних українських та всесвітньо відомих виконавців: Дмитро Гнатюк, Анатолій Солов’яненко, Лучано Паваротті, Хосе Каррерас, Монсеррат Кабальє, Крістіна Агілера, Енріке Іглесіас, Софія Ротару, Лана Дель Рей, Гері Мур, Ванесса Мей, Джо Кокер та інші.

Палац використовувався для зйомок українського фільму «Смеханічні пригоди Тарапуньки і Штепселя» (1970) про веселі пригоди популярних артистів естради, з вкрапленнями естрадних номерів та інтермедій. Палац «Україна» знімався і в сучасному оскарівському номінанті 2008 року − фільмі «Душка», − алегоричній трагікомедії голландського режисера Йоса Стеллінга про загадкову російську душу. В «Душці» він грав радянський готель. Палац «Україна» став центральним знімальним майданчиком випадково. Київські готелі не підходили: за словами режисера, вони були схожі скоріше на сувенірні лавки чи шинки. Тоді він натрапив на палац «Україна», хол якого був саме таким, яким уявляв собі хол радянського готелю Стелінг.

11

Палац Україна

вул. Велика Васильківська, 103

Поділитись
На карті

Жовтневий палац

Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України, більш відомий як Жовтневий палац — пам'ятка архітектури, спроєктована і побудована у 1842 відомим архітектором Вікентієм Беретті. Одна з найбільших у Києві театральних зал: вміщує понад дві тисячі глядачів. Будівлю було зведено як корпус Київського інституту шляхетних дівчат, яким він і був до 1917 року.

1999 року на екрани вийшов французько-російська історична мелодрама «Схід-Захід» режисера Режиса Варньє. Сценарій до картини написав Сергій Бодров старший. Фільм був номінований на «Золотий глобус» та «Оскар». Зйомки частково відбувалися у Києві. Зокрема, знімали й Жовтневий палац.

12

Жовтневий Палац

Алея Героїв Небесної Сотні, 1

Поділитись
На карті

Музей народної архітектури і побуту «Пирогово»

Найбільший за площею музей в Україні. Головна етнографічна «скарбниця» нашої країни. Тут, на 150 га, розкинувся Музей народної архітектури та побуту − архітектурно-ландшафтний комплекс просто неба, який розповідає про всі історико-етнографічні райони України. Пирогове − це величезна жива казка, де змішалися українські хати, широкі поля, тінисті стежки, млини, язичницькі кам’яні ідоли і чорні від часу православні церкви.

Цей чудовий куточок для відпочинку на мальовничій околиці Києва був використаний як майданчик під час зйомок українсько-російської кінокомедії «Ржевський проти Наполеона», також відомої як «Шерше ля фам» і «Наполеон капут!», що вийшла на екрани 25 січня 2012 року у форматі 3D.

Поділитись
На карті

Кирилівська церква

Кирилівська церква має ще одну назву: Храм Святих Афанасія та Кирила Олександрійських. Вона є найдавнішою спорудою, що зберіглася в колишній Давньоруській державі. Була зведена в 1139 році. Зараз стіни храму прикрашають образи, написані самим Михайлом Врубелем. Шедеври, створені великим художником олією на пластинах з цинку, зображають Святого Афанасія, Ісуса Христа, Святого Кирила, а також Богоматір з немовлям. Богоматір Врубеля часто порівнюють із самою Мадонною Сікстинською.

«Київська натура» чудово відображена у фільмі Андрія Малюкова «Матч» (2012). Це історична драма про футбольний «матч смерті» між київськими футболістами та збірною зенітників Люфтваффе в окупованому Києві 1942 року. Одну зі сцен знімали біля Кирилівської церкви. Біля її стін декоратори влаштували... «толкучку» − ринок, на якому героїня (Катерина Гусєва) продавала свої сережки. Також Кирилівська церква засвітилася у кримінальному російсько-українському телесеріалі «Синдром дракона» (2012), знятому режисером Миколою Хомерикою. Фільм заснований на реальних подіях, пов’язаних із виявленою в 1993 році в Кіровограді колекцією Ільїна. В інтер’єрах храму знімали кілька сцен за участю актриси Христини Асмус. 

14

Кирилівська церква

вул. Олени Теліги, 12

Поділитись
На карті

Київський меморіальний будинок-музей Михайла Булгакова

Найвідоміший літературно-меморіальний музей української столиці. Він присвячений «київському Булгакову». Одночасно цей музей на другому поверсі особняка по Андріївському узвозу присвячений і родині письменника, що жила тут з 1906 по 1919 роки, і літературним «відображенням» його героїв у романі «Дні Турбіних». Цікаве саме вирішення експозиції: вона зроблена двокольоровою. Стикаються ніби два світи − справжній і книжковий. Справжні речі родини Булгакових чергуються з білими моделями, муляжами втрачених предметів побуту, міфічних, «літературних» рис інтер’єру. Історії двох родин − Булгакових і Турбіних, історії автора та його героя переплітаються в просторі декількох кімнат.

Будинок став справжньою «дійовою особою» в радянському трисерійному художньому телевізійному фільмі Володимира Басова «Дні Турбіних» за однойменною п’єсою Михайла Булгакова (авторський переклад для сцени роману «Біла гвардія») та в пізнішій екранізації роману − серіалі Сергія Снєжкина «Біла гвардія» (2012).

Поділитись
На карті

Філія Національного музею «Київська картинна галерея» Мистецький центр «Шоколадний будинок»

Шоколадний будиночок — неофіційна назва особняка С. С. Могилевцева у Києві, в якому згодом мешкали відомі діячі науки, суспільно-політичного та державного життя. Збудований у 1899-1901 роках у стилізованих формах ренесансної палацової архітектури. Свою популярну назву отримав через коричневий колір та великий руст, що нагадує шоколадну плитку. 

Шоколадний будиночок, а також старий Київ –замок Річарда, вулиці Михайлівську, Велику Житомирську, Івана Франка та провулок Тараса Шевченка – можна побачити у легендарному фільмі Євгена Ташкова «Ад’ютант його превосходительства» (1969).

16

Шоколадний будиночок

вул. Шовковична, 17/2

Поділитись
На карті

Парковий міст

Пішохідний місток у Києві, перекинутий через Петрівську алею, що сполучає Міський сад і Хрещатий парк, був споруджений за проєктом Євгена Патона. Відкритий 22 листопада 1910 року. Це один з перших розбірних металевих мостів країни. Серед киян поширено ще кілька назв цього мосту: «Міст закоханих», «Міст кохання», «Чортів місток» або «Малий міст Патона»

Пішохідний місток, освітлений сонцем, підкреслив романтичність сцени в кінофільмі «Роки молоді» (1958). 

Парковий міст став одним з головних об’єктів зйомок в музичних відеокліпах «Я йду» Юрка Юрченка (у 1998 році) та «Скрипка грає» Дмитра Гордона і Тамари Гвердцителі (у 2002 році).

17

Парковий міст

Петрівська алея

Поділитись
На карті

Головний корпус КПІ

За архітектурно-мистецькими якостями головний корпус КПІ є однією з найкращих споруд Києва навчального призначення кінця 19 – початку 20 століття. Заняття студентів в окремих приміщеннях недобудованого корпусу розпочалися ще у 1899, у 1900-1901 сюди було переведено три відділення інституту, канцелярію та бібліотеку.

Головний корпус КПІ потрапив у кадр українського радянського драматичного художнього фільму режисера Романа Балаяна «Філер» (1987) з Олегом Янковським у ролі вчителя Воробйова.

Поділитись
На карті

Київ у фільмах ретро

У радянському кіно Київ знімали нечасто (у тогочасних кінематографістів у великій пошані були Москва і Ленінград) і, як правило, обмежувалися центром міста. Його можна побачити у таких картинах:

  • «Роки молоді», «Киянка» (вулиця Володимирська, сквер біля Театру імені Івана Франка, площа Жовтневої революції – нинішній Майдан Незалежності, будівля Нацбанку);
  • «Королева бензоколонки» (Хрещатик, ЦУМ); 
  • «Прощайте, голуби!» (Хрещатик, Майдан);
  • «Роки молоді;(залізничний вокзал, ЦУМ, Жовтневий палац);
  • зворушливий фільм «Вона вас любить» із Георгієм Віциним у головній ролі (улиця Червоноармійська, площа Льва Толстого та кінотеатр на Володимирській гірці, що нині, на жаль, уже не існує). 

Пізніше, коли у Києві збудували новий мікрорайон – Русанівку, за велику кількість каналів названу київською Венецією, кіно почали знімати і тут. Лівий берег Києва можна побачити в таких фільмах, як «Пізнай себе», «Невідомий, якого знали всі», «Дике кохання», «Два дні чудес». На жаль, жодна з цих картин не стала явищем у кіно, тож сьогодні їх мало хто пам’ятає. Але якщо випаде нагода їх подивитися, зробіть це – не пошкодуєте, адже того Києва вже немає.

Київ у сучасних фільмах

Якщо пройтися вздовж і впоперек хоча б трьох вулиць, наприклад, Подолу і позаглядати у дворики, можна знайти і Австрію, і Шанхай, і Одесу, і соцреалізм, і графські угіддя, і ядерну зиму. 

Київ наших днів можна побачити у фільмах Оксани Байрак «Бездельники», «Снігове кохання, або Сон у зимову ніч», «Жіноча інтуїція». До речі, Байрак – єдиний режисер, у ранніх картинах якої можна побачити гарні панорами Києва. На щастя, у Києві також знімалися (або, якщо йдеться про довгограючі проєкти, досі знімаються) такі фільми й серіали:

  • «До мене, Мухтаре!» (як правило, це вулиці Шулявки – району, наближеного до кіностудії імені Довженка);
  • «День народження Буржуя» (Оболонь, проспект Перемоги, Липки);
  • «Секунда до...» (Поділ);
  • «Доярка з Хацапетівки» (Оболонь);
  • «Про що говорять чоловіки» (Поділ, вулиця Терещенківська);
  •  «Інді» (Набережно-Хрещатицька, перехрестя Оболонської та Волоської);
  • «Ілюзія страху» (бульвар Лесі Українського, МВЦ);
  •  «Інді» (вулиця Набережно-Хрещатицька, перехрестя Оболонської і Волошської);
  • «Душка» (Київська консерваторія і ВДНХ);
  • «Перемир’я» (Італія, 1997);
  • «Евіленко» (Італія, 2004);
  • Мебіус (Франція, Люксембург, Бельгія, 2013).

А ще цілий перелік кліпів: 

Цей перелік не є вичерпним і постійно оновлюється, тому що Київ – чудовий суцільний майданчик для зйомок.

Відгуки Відгуки про організатора 0

Залиште свій відгук
UaEn