Я — романтик

Мені багато років, тож повір, я знаю що кажу! На моїх вулицях траплялась сила силенна зустрічей, спалахувало неймовірне кохання, я був свідком безлічі зізнань і освідчень, саме моя романтична вдача надихала на створення музики, картин та взагалі налаштовувала на творчість. Тож, я тобі дещо розповім, а ти пообіцяй, що найближчим часом завітаєш до мене в гості і пройдеш по місцям моєї розповіді, тобі сподобається – запевняю. Тож слухай…

Є в мене вулиця, зветься – Костьольна, дуже люблю її. Знаходиться вона в самісінькому центрі, це одна з славнозвісних віялоподібних вуличок, що розходяться від Майдану Незалежності. Ти легко знайдеш її, якщо станеш обличчям до мого небесного заступника Архангела Михайла, то вулиця Костьольна буде праворуч від тебе. Пара закоханих ліхтариків, що присіли обійнявшись на лаві, буде тобі орієнтиром. Костьольна дивовижна,вона то стрімливо спадає вниз, мов бурхлива річка, то круто підіймає вгору (дивлячись з якого боку підійти). Вулиця ця, відносно молода, утворилася вона на початку 19 століття, і завдовжки всього лише 270 метрів, а з усіх будинків розташованих на ній лише два не є пам’ятниками архітектури, тож рівень краси та історії на квадратний метр зашкалює тут.

В одному з будинків по цій вулиці жив і створював чудову музику – композитор Ігор Наумович Шамо. Це до речі, автор офіційного гімну в мою честь. «Як тебе не любити, Києве мій!» – чули? Та на певне ж, що чули, бо ця пісня з 1962 року була перекладена на безліч мов, в тому числі японську, китайську та іврит. Зі створенням, не побоюсь цього слова, хіта, пов’язана одна дуже романтична історія. Ігор Шамо написав музику до цієї пісні за одну ніч, а от над текстом, автором якого є поет Дмитро Луценко, довелось попрацювати з місяць. Дмитрову Омеляновичу, як він казав, не вистачало слів, що б описати мою красу, і написавши текст до слів «де колишуться віти закоханих мрій» натхнення покинуло поета. Одного разу Ігор Наумович запропонував йому прогулятися і мої вулиці підказали слова. Проходячи повз пару молодих людей, митці почули від юнака, який закохано дивився на дівчину, фразу : «Ну як тебе не любити?..». В той же вечір робота над піснею була закінчена. Коли будиш прогулюватись вулицею – прислухайтесь і легкий вітерець, обов’язково, наспіває славнозвісний мотив.

Розкрию тобі ще маленьку таємницю, про Костьольну, якщо є якась задача, яку складно вирішити – сміливо вирушайте на променад по цій вулиці і рішення неодмінно прийде. Більшість киян схильні вважати, що духи вчених,колишніх мешканців в будинку № 15 з промовистою назвою «Науковець», допомагають вирішувати тільки наукові задачі, проте я авторитетно заявляю, що рішення знаходять будь-які ребуси, а особливо амурні. Хоча давай поговоримо про містику в іншому розділі «Я-містик».
Піднявшись по вулиці Костьольній вгору ти опинишся на Володимирській гірці. Вид з неї просто неймовірний! Скільки тут було зроблено освідчень і пропозицій «руки і серця» – не перелічити. Між іншим київські лікарі в 19 ст. вважали повітря тут надзвичайно цілющим. Можливо саме тому Іван Семенович Нечуй-Левицький мав непорушну традицію – в будь-яку пору року, за будь-якої погоди прогулюватись тут.

Неподалік в 12 ст. був побудований Михайлівський Золотоверхий монастир, на честь Архангела Михайла. Монастир цей став першим в Київській Русі золотоверхим. А зараз на його території є фонтан бажань, завітай і переконайся, що справджується все. В цьому монастирю колись зберігались мощі святої Варвари, які вважають чудотворними, вони неодноразово рятували мешканців міста від чуми. Раніше існувала традиція привозити після зустрічі зі мною гостинці і особливим попитом користувались, так звані, Варварині кільця. Наразі, що б відвідати мощі святої Варвари треба прямувати до Володимирського собору.

Приїздила якось до мене, приблизно в 1744 році, імператриця Єлизавета Петрівна зі своїм фаворитом Олексою Розумом і подивована моєю красою звеліла на одному з пагорбів звести церкву на честь Святого Апостола Андрія Первозванного, який проповідував тут в 1 ст. н.е. Ця церква стоїть і понині, і є одним з найромантичніших та найвпізнаваніших моїх місць.

Мрієш мати вдали шлюб, тож одразу прямуй сюди, тут, біля підніжжя Андрієвого храму, на тебе вже чекає колоритна парочка – Свирид Петрович Голохвастов та Проня Прокопівна. За існуючою легендою, для вдалого заміжжя, необхідно потерти одну з каблучок пані Сірко, а щоб водились в родині гроші – не оминіть увагою жука-рогача на сідницях цирульника.

Між пам’ятником одіозній парочці та Андріївською церквою є зручні сходи, вини приведуть тебе на алею художників. З добре облаштованої тераси відкривається надзвичайний вид на Поділ, Дніпро і лівий берег, а поглянувши ліворуч ти побачиш Кокорівську альтанку – місце яке вподобали майже всі закохані пари, що були тут.

Шановний мій гість, це далеко не всі міста та історії, що я хотів розповісти тобі, тож відкривай інші розділи і давай пізнавати один одного краще. Твій Київ.