Перлини колекції скульптури Київської картинної галереї

Монументальна робота «Ніжність» із зібрання НМККГ (Інв № Ск-245. 1978. Граніт. 93 х 36 х 59) уособлює материнську ніжність та любов. Фігури взаємопов’язані, ніби демонструючи первинний фізичний зв’язок матері і дитини. Вирізьблена з єдиного гранітного блоку, скульптура викликає асоціації з давньоєгипетськими статуями, що уособлювали ідею непорушності світу, а в даному випадку – непорушності одвічної любові та гармонії, підкреслює сутність материнства, його позачасову велич, і звучить як гімн новому життю.

Коньонков був серед перших скульпторів межі 19 – 20 ст., хто звернувся до зображення оголеного жіночого тіла. «Натурниця» (Інв. № Ск-85, 1916. 156 х 43 х 38) знаменує повернення до дерева як традиційного для скульптури матеріалу, що вже майже не використовувалося в скульптурі 19 ст. та демонструє майстерність митця у досягненні максимальної пластичної виразності образу.

Появі скульптури «Біля моря» (Інв. № Ск-223. 1949. Дерево. 180 х 50 х 55) передувала «Купальниця» (створена до 1944), що мала схожу композиційну схему та експонувалася на виставці шести художників в ДТГ (1944). В архіві Дейнеки збереглися підготовчі малюнки до обох скульптур, а також фото, де вони зафіксовані в майстерні митця і в експозиції виставок. Тема купальниць, зображених в «античній цнотливості своєї наготи» достатньо часто розроблялася художником і в живописних полотнах 1930-х.

«Маска лівійського лева» (Інв. № Ск-206. модель 1891–1892; виготовлення після 1899. Майоліка, кольорові поливи, відновлювальний випал. 45,5 х 44 х 22) створена в київський період Михайла Врубеля (1856 – 1910) та має власну особливу історію.

«Нестор-літописець» (Інв. № Ск-41. 1892. Мармур. 145 х 96 х 89). Працюючи над нею, Антокольський прагнув досягти історичної достовірності, консультувався з істориками, ретельно відбирав деталі одягу і побуту для відтворення образу монаха Києво-Печерського монастиря, автора житій святих Бориса і Гліба та «Повісті минулих літ». З моменту надходження в будинок Федора Терещенка скульптура не покидала свого місця вже понад 130 років, адже є чи не найважчою в музеї.

За складністю і задушевністю образу Антокольський вважав «Спінозу» (Інв. № Ск-40. 1893. Мармур. 88 х 45 х 69) однією з кращих своїх робіт. Від задуму до втілення в матеріалі пройшло 20 років. Скульптор їздив на батьківщину філософа в Голландію, вивчав його зображення, біографію й філософські твори, надихався його ідеями. За власними словами митця, він часто повторював як молитву перед початком роботи висловлювання Спінози: „Я проходжу повз зло людське, бо воно заважає мені служити ідеї Бога”. Антокольський зазначав, що статуя справляє сильне враження на всіх, хто її бачив.