Симон Петлюра
Симон Петлюра – політичний і військовий діяч. Народився у Полтаві в міщанській родині. У 1895–1901 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії, з якої його відрахували через «мазепинський» дух.
1900 р. Симон Петлюра почав політичну кар'єру, вступивши до лав Революційної української партії. На початку Української революції в червні 1917 р. його обрали до Центральної Ради та першого українського уряду на посаду Генерального секретаря з військових справ. Вибір впав на Симона Петлюру тому, що його розуміння військової справи поєднувалося із глибоким українським патріотизмом, наполегливістю і безкорисністю. Установа, яку очолив Симон Петлюра, розташовувалася в Києві по вул. Богдана Хмельницького, 11 (тодішня Фундуклеївська). Саме там діяч займався створенням української армії. Йому вдалося організувати Гайдамацький кіш Слобідської України, який у січні-лютому 1918 р. відіграв вирішальну роль у боях із більшовиками за Київ і ліквідації більшовицького повстання на київському заводі «Арсенал».
У листопаді 1918 р. Симон Петлюра очолив армію Української Народної Республіки як Головний Отаман, а з лютого 1919-го став головою Директорії УНР. Після захоплення Києва більшовиками 5 лютого 1919 р. значна частина політичних діячів, вважаючи, що подальша боротьба є безперспективною, емігрувала за кордон, але не Симон Петлюра. Армії не вистачало зброї, набоїв, медикаментів, не було міжнародної підтримки, однак попри всі труднощі під керівництвом Петлюри українська армія ще майже півтора роки продовжувала збройну боротьбу за збереження української незалежної держави проти численних ворогів.
Лише наприкінці 1920 р. Симон Петлюра був змушений емігрувати. Загинув 1926 р. у Парижі від кулі радянського агента. Там його й поховали. На вшанування Симона Петлюри назвали вулицю в Шевченківському районі Києва між залізничним вокзалом та бульваром Тараса Шевченка, а на будинку 2/4 цієї вулиці на його честь встановлено меморіальну дошку.
