КИЇВ
ЦИФРОВИЙ Туристично-культурний хаб
ЦИФРОВИЙ Туристично-культурний хаб
VR-тур Музей видатних діячів української культури
UA
EN
Перегляд уVR окулярах
Перегляд у
Подвір'я музею
Музей Лесі Українки
Музей Миколи Лисенка
Музей Михайла Старицького
Виставка «Іван Франко і Київ»
Виставка Панаса Саксаганського
Переглянути у VR окулярах
Запис звуку та його відтворення.
Пристрій для кодування текстів.
Пристрій для друку початку ХХ ст.
Відповідь вірна
Відповідь невірна
Це фонограф, кінець ХІХ ст., належав Миколі Аркасу.
Фонограф – перший пристрій для запису і відтворення звуку, запатентований Томасом Едісоном у 1878 р. Подібні фонографи використовувалися для запису співу кобзарів під час фольклористичної експедиції 1908 р., організованої Лесею Українкою та Климентом Квіткою. Очолював експедицію знаний фольклорист Філарет Колесса. Тривалий час лишалося невідомим, що спонсором експедиції виступила Леся Українка. Розуміючи, що життя її не тривале, письменниця посприяла збереженню самобутньої культурної спадщини українського народу, не маючи прагнень прославити себе.
На одному з валиків зберігся невеликий фрагмент звучання голосу Лесі Українки, яка перевіряла працездатність фонографа перед записом співу кобзаря Гната Гончаренка. На жаль, фонографічний валик був дуже пошкоджений. Найкращий на сьогодні варіант звучання після реставрації можна знайти і послухати в інтернеті. Додатковий штрих для розуміння пріоритетів ппсьменниці: Леся Українка навмисно пошкодила валик, щоб під час розшифровки записів його не брали до уваги.
«великий» і «гірський»
«мужній» і «красивий»
«благородний» і «білий»
«рідний» і «тендітний»
Відповідь вірна
Відповідь невірна
Едельвейс називають «зіркою полонин», «квіткою скель» або «принцесою Альп». Росте на важкодоступних вапнякових скелях в горах Західної Європи (зокрема, Альпах), Середньої Азії, Далекого Сходу. Рослина вважається символом мужності й кохання, в уяві гірських народів ця квітка є оберегом і овіяна поетичним ореолом легенд.
У творчості Лесі Українки едельвейс набув символу незламності. В сюжетну канву поезії «Уривки з листа» (Ялта, 1897 р.), вплетена розповідь, як проїжджаючи узгір’ям Ай-Петрі письменниця побачила розкішні едельвейси, що росли серед каміння за умов, які здаються абсолютно неможливими (наводимо фрагмент):
«Душно… води ні краплини… се наче дорога в Нірвану,
Країну всесильної смерті…
Аж ось на шпилі,
На гострому, сірому камені блиснуло щось, наче пломінь.
Квітка велика, хороша, свіжі пелюстки розкрила,
І краплі роси самоцвітом блищали на дні.
Камінь пробила вона, той камінь, що все переміг,
Що задавив і могутні дуби, і терни непокірні.
Квітку ту вченії люди зовуть Saxifraga,
Нам, поетам, годиться назвати її ломикамінь
І шанувать її більше від пишного лавра»
Отже, перебуваючи на гостині в Ольги Кобилянської влітку 1901 року, вона роздобула едельвейсів і, надсилаючи їх своїй сестрі Ользі для виготовлення гербарію, просила: «Ось тобі едельвейс з Рунґу (з Кимполунзьких гір), причепи на темний оксамит і зроби з того який вжиток естетичний».
Очевидно, що ця квітка надихала Лесю Українку, надавала їй енергії протистояння, тож їй хотілося мати такий «острівець сили» у своїй оселі.
класицизм
бароко
модерн
Відповідь вірна
Відповідь невірна
Ця родинна реліквія двічі перетнула океан і потрапила до музейної колекції вже після того, як Україна стала незалежною. Сестра поетеси Ізидора Косач-Борисова разом з іншими членами родини, рятуючись від репресій, виїхала з Києва на еміграцію восени 1943 р. і до кінця життя мешкала в США. Серед не численних дорогих серцю речей, які вона взяла у незвідану путь, була і ця ручка. Вже донька Ізидори Петрівни, Ольга Сергіїв, передала цю меморію до музею.
Ручка виготовлена з металу, оздоблена квіткою лотоса з кольоровою емаллю; імовірно привезена Лесею Українкою з Єгипту.
Гомеру, «будь мужнім».
Горацію, «не здаюся без бою».
Овідію, «без надії сподіваюся».
Відповідь вірна
Відповідь невірна
Такий вигляд має автограф чи не найвідомішого вірша Лесі Українки «Contra spem spero» на сторінках її рукописного альбому «Poesie», до якого протягом 1890-1895 рр. поетка начисто переписувала свої твори.
Альбом був подарований мамою, Оленою Пчілкою, до дня іменин 26 березня 1890 р. Малюнки зробили менші діти родини Косачів, користуючись трафаретками.
3 000 творів.
5 000 творів.
6 000 творів.
Відповідь вірна
Відповідь невірна
Літературна, публіцистична й наукова спадщина Івана Франка нараховує майже 6000 публікацій українською, польською, німецькою, французькою та російською мовами. Його успіхи в літературі і науці стали ще за життя всесвітньовідомими.
Написання нового літературного твору.
Вибору нареченої.
Організації нелегальної громадської організації.
Відповідь вірна
Відповідь невірна
Під час першого приїзду до Києва у 1885 році Іван Франко познайомився з своєю майбутньою дружиною Ольгою Хоружинською. А вже повернувшись до Львову замислився про шлюб з дівчиною. Втім, листи від Ольги приходили не часто, а мала знайомість з нею змушувала Івана Франк шукати поради щодо зробленого вибору. За тим він звернувся до Олени Пчілки, яка дала Хоружинській схвальну характеристику і розвіяла сумніви майбутнього нареченого.
Іван Франко
Михайло Грушевський
Роман Шухевич
Тарас Шевченко
Відповідь вірна
Відповідь невірна
Молодший син Івана Франка (1890–1941) – письменник, педагог, хімік, журналіст, видавець, перекладач, військово-громадський діяч. Співорганізатор «Пласту», організатор авіаційного полку УГА (1919). Перший директор Львівського літературно-меморіального музею І. Франка (1940–1941). Автор низки прозових творів та збірок, епілогу до незавершеного роману І. Франка «Борислав сміється» (1922), драматичної переробки за сюжетом цього ж твору (1930), інсценізацій батькових творів.
Ромео і Джульєта
Король Лір
Гамлет
Відповідь вірна
Відповідь невірна
В часи, коли імперська ідеологія намагалася закріпити тезу про те, що української мови не існує й існувати не може, Михайло Старицький доводив протилежне. 1882 р. з-під пера драматурга вийшов перший повний переклад українською мовою трагедії В. Шекспіра «Гамлет» і тут же викликав великий резонанс у російській пресі, яка розпочала цькування драматурга за такий сміливий крок.
Григорій Світлицький
Фотій Красицький
Микола Мурашко
Відповідь вірна
Відповідь невірна
Автор роботи - Ф.Красицький. Київ, 1904.
Письменник позує тут в традиційному українському вбранні, яке він носив на ряду з європейським.
Український художник Фотій Красицький, небіж Тараса Шевченка, залишив ряд портретів культурних діячів часу, зокрема Лесі Українки, Михайла Старицького, Євгена Чикаленка, тощо. Родини Лисенків, Старицьких та Косачів опікувалися навчанням молодого художника. Ф.Красицький був частим гостем цієї оселі.
Гра в більярд
Гра в шахи
Гра в покер
Відповідь вірна
Відповідь невірна
М. Старицький багато часу провадив в своєму робочому кабінеті. Але окрім творчої професійної діяльності знаходив час і для інших захоплень, серед яких були шахи. Міркуючи над складними шаховими ходами, часто поруч на столик він клав записну книжку, куди записував ідеї нових творів, що виникали у нього за партією.
Відомо, що М.Старицький був членом Київського шахового товариства (зараз Велика Васильківська 25), часто відвідував і «Варшавське кафе» по вул. Лютеранській 3, де міг грати на кількох дошках.
На столі шахова партія Михайла Чигоріна, яку вивчав М.Старицький.
Комод для одягу
Письмовий стіл
Фортепіано
Відповідь вірна
Відповідь невірна
Письмовий стіл драматурга – одна з найцінніших меморій, пов'язаних з життям та творчістю митця. В реаліях воєнного стану його перенесено до беспечного місця.
Прес-пап’є
Чорнильниця
Попільничка
Відповідь вірна
Відповідь невірна
Ця річ належала Панасу Саксаганському.
Наприкінці ХІХ століття.
У першій половині ХХ століття.
Ніколи не проживав на цій вулиці.
Відповідь вірна
Відповідь невірна
Вулиця Саксаганського була названа на честь видатного актора і режисера ще за його життя, 1937 року. Проте Панас Карпович ніколи не жив на цій вулиці. У 1912-1940 рр. року він проживав на сусідній вулиці – Жилянській, в будинку № 96 де і буде відкрито музей корифея.
Барометр
Компас
Метроном
Відповідь вірна
Відповідь невірна
Метроном - своєрідний «музичний годинник», який відбиває метр у різних темпах. Допомагає музикантам не відхилятися від заданого темпу під час виконання музичного твору.
Метроном, який в кабінеті - належав Миколі Лисенку.
Підставка для ручки.
Для притискання паперів на столі.
Для підгострювання олівців.
Відповідь вірна
Відповідь невірна
Прес-пап’є ящірка - типовий аксесуар письмового стола у кабінетах ХІХ ст. Ним, завдяки його чималій вазі, притискали аркуші паперу, запобігаючи їхньому розсипанню.
Колісна ліра
Кобза
Цимбали
Відповідь вірна
Відповідь невірна
Цимбали - народний музичний інструмент в Україні, з власної колекції музичних інструментів М. Лисенка. Микола Лисенко не лише збирав українські народні пісні, а й вивчав народні інструменти. У 1894 році він опублікував свою наукову працю «Народні музичні інструменти в Україні», за підписом «Боян». Цимбали вважалися найкращими для виконання різної музики. Вони звучали на різних святах, ярмаркових гуляннях, весіллях і навіть придворних церемоніях.
Троїсті музики – народний інструментальний ансамбль, який відігравав важливу роль у побуті українського села: на народних святах, весіллях, ярмарках тощо. Склад такого ансамблю різнився в залежності від регіону України.
Торбан
Колісна ліра
Цимбали
Відповідь вірна
Відповідь невірна
Колісна ліра - народний музичний інструмент в Україні, з власної колекції музичних інструментів М. Лисенка. Микола Лисенко не лише збирав українські народні пісні, а й вивчав народні інструменти. У 1894 році він опублікував свою наукову працю «Народні музичні інструменти в Україні», за підписом «Боян».
Колісна ліра має вигляд як скрипка, а замість смичка має колесо, а звучить як шотландська волинка. Грали на ній сліпі мандрівні співці подорожуючи Україною.
5 грн
10 грн
20 грн
Відповідь вірна
Відповідь невірна
Після того, як Л. Кучма підписав указ «Про грошову реформу в Україні», в обіг було введено національну валюту незалежної України – гривню. Ескізи купюр готували художники Борис Максимов та Василь Лопата. На лицьовому боці банкнот розташовані портрети видатних діячів історії та літератури України. На зворотному ж боці банкнот у центрі розміщено зображення історико-архітектурних пам’яток України, які асоціюються із діячем, що зображений на лицьовому боці.
На вулиці Саксаганського 93-97 є неймовірне місце – Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького. Тут на початку ХХ століття навмисно оселилися поруч родини Лесі Українки, Миколи Лисенка та Михайла Старицького. Згодом поряд почав жити і Панас Саксаганський, а бував тут й Іван Франко, коли приїздив до Києва.
Відтоді цей куточок Києва справді став унікальним центром українського духовного буття, а сучасники почали називати його Українським Парнасом. Сьогодні Музей видатних діячів – це унікальний історичний і мистецький простір в середмісті Києва. Відвідувачі можуть поринути в епоху понад столітньої давнини, відчути атмосферу в якій жили і працювали найвідоміші українські митці кінця ХІХ століття.
Музей Лесі Українки у Києві існує ще з початку 60-тих років ХХ ст.
Влітку 1899 р. Косачі зняли помешкання з 5 кімнат на першому поверсі у правому крилі будинку, що належав відставному інженер-капітану М. С. Хітрово. Відтоді ціле десятиліття родини Лесі Українки було пов'язане з цією адресою Києва. Стіни меморіального будинку і досі бережуть пам'ять про видатну поетку.
В Києві Леся Українка бувала наїздами - невиліковний на ті часи недуг - туберкульоз, змушував її часто виїздити на лікування, а холодну пору року проводити у більш теплих місцях. Лише осінньо-зимові сезони 1899-1901 та 1905-1907 рр. вона провела в нашому місті.
У Київській оселі Косачів завжди було людно: приходили друзі, однодумці, відвідувачі в справах видання журналів «рідний край» та «Молода Україна», редакція яких містилась у цьому ж помешканні, оскільки головним редактором цих часописів була Олена пчілка. Старші діти Косачів здобували освіту, працювали в різних містах і періодично, вже зі своїми сім'ями, приїздили побачитися з рідними.
Зараз тут розміщено експозицію меморіальної квартири Косачів, в якій лишилось все як є: оригінальні інтер‘єри, меблі, побутові речі родини. А на другому поверсі розташовано літературну експозицію про життєвий і творчий шлях письменниці.
Киянам добре відома експозиція музею Миколи Лисенка, яка працює ще з 1980 року. У будинку по вулиці Маріїнсько-Благовіщенській, 95 (так тоді називалась вул. Саксаганського) Микола Лисенко оселився 1894 року і провів останні 18 років свого життя. Родина композитора винаймала другий поверх будинку. Тут росли його діти, суди торували стежку митці і громадські діячі, студентство і прості люди, знаходячи в особі господаря щирого друга, порадника, однодумця. В стінах цього будинку були написані основні твори композитора.
Експозиція музею Миколи Лисенка висвітлює життєвий і творчий шлях композитора, а в меморіальній частині, що складається з передпокою, трьох кімнат і веранди, можна побачити як жив композитор у цьому будинку, його особисті речі та колекцію старовинних музичних інструментів.
У цьому будинку Михайло Старицький з дружиною Софією Віталіївною, старшою донькою Марією та сином Юрієм оселився 1901 року і прожив 3 останніх роки свого життя. Тут же, в квартирі навпроти батькової, мешкала і друга донька драматурга - письменниця і громадська діячка Людмила Старицька-Черняхівська, тож весь другий поверх належав Старицьким і був по суті однією оселею.
Експозиція музею Михайла Старицького складається з меморіальної квартири письменника, в якій можна побачити речі, рідкісні світлини та рукописи, що за життя належали драматургу та тематичної частини «Продовження сімейних традицій», яка розповідає про життя та творчість його нащадків.
Також у цьому будинку розміщена експозиція «Іван Франко і Київ», що презентує майбутній музей Українського Прометея.
В середині 1880-х років зміцнилися контакти І. Франка з представниками української інтелігенції Наддніпрянщини, цьому сприяв перший приїзд письменника до нашого міста. А під час других відвідин Києва 1886 р. Іван Франко взяв шлюб з Ольгою Хоружинською. В українських колах цій події надавали не лише особистого, а й символічного змісту: єднання Галичини та Наддніпрянщини.
І хоч Іван Франко бував в Києві всього три рази, кожна з цих приїздів став справді доленосним в його житті. Зі столицею було пов'язане життя і нащадків письменника - синів Тараса та Петра Франків, доньки Анни Франко-Ключко.
Саме дружнім стосункам тісній співпраці у творчому та громадському житті Івана Яковича з діячами з Наддніпрямнської України, та троьом відвідинам Києва присвячена постійна виставка.
На часі – створення музею Панаса Саксаганського. Експозиція про життя та творчість Саксаганського має розміститися у будинку № 96 по вул. Жилянській після його реставрації. Саме в ньому відомий актор і театральний діяч мешкав з 1912 року аж до своєї смерті.
Панас Карпович Саксаганський (справжнє прізвище - Тобілевич) - увійшов до історії національної культури як видатний актор, режисер, теоретик сценічного мистецтва, один з фундаторів українського професійного театру. Народився 15 травня 1859 року в сімї управителя панського маєтку Карпа Тобілевича. Він був наймолодшою дитиною в родині, що подарувала українському мистецтву цілу плеяду видатних діячів: Іван Тобілевич - відомий як драматург Іван Карпенко-Карий, микола Тобілевич - актор та режисер Микола Садовський, сестра Марія Садовська-Барілотті - талановита акторка та співачка.
Портрет Панаса Саксаганського (Тобілевича) художника Миколи Уварова, 1925.
Протягом сценічної кар’єри Панас Саксаганський зіграв більше 100 ролей і кожна з них відзначалася неповторністю та майстерністю виконання. Головні засади своєї роботи він виклав в автобіографічному творі «Моя праця над роллю». Актор надзвичайно майстерно володів мистецтвом перевтілення, подачею слова і був справжнім майстром гриму, якому надавав величезного значення у створенні сценічного образу. Він завжди приходив до театру за дві години до початку спектаклю і оформляв свої образи, відповідно до характеру героя мінялося не тільки обличчя актора, а й уся постать через наклейки, підкладки, товщини тощо. На представлених портретах ви й самі можете побачити як майстерно митець змінював свою зовнішність.
Портрет Миколи Лисенка подарований митцеві у Львові під час ювілейних святкувань у 1903 році. Автор – львівський художник, академік Йосип Курилас. Алегоричну раму до портрета створив лемківський різьбяр Степан Гойда. Портрет прикрашав під час ювілейних урочистостей сцену Народного дому. Микола Віталійович дуже цінував цей портрет і, за родинними спогадами, власноруч розмістив його на цьому місці у вітальні.
Меморіальний рояль фірми «Bluthner», придбаний Лисенком у 1889 році в магазині на Хрещатику. Інструмент, якому 134 роки, у 2002 році відреставрований і знову звучить на повний голос.
Кропивницький бував у домі Лисенка, він співав і декламував твори Т. Шевченка, грав на кобзі та ще й був хресним батьком доньки Галини. Всі діти Лисенка отримали музичну освіту, вони мали окремий інструмент, який Лисенко для них орендував. Після того, як Микола Віталійович записував ноти нового твору на нічній терасі він озвучував їх спочатку в кабінеті на фортепіано, а готовий твір виконував на роялі «Bluthner».
«Тарас Бульба» – найвизначніша опера Лисенка, над якою він працював понад 10 років (1880-1890). Лібрето за повістю М. Гоголя написав влітку 1880 р. М. Старицький у своєму маєтку в Карпівці. Остаточну редакцію клавіру опери «Тарас Бульба» Микола Лисенко здійснив саме тут, у цьому будинку на Маріїнсько-Благовіщенській, 95. За життя композитора опера так і не була поставлена на сцені театру. А у 1919 році Л. Курбас (режисер), Л. Штейнберг (диригент), А. Петрицький (художник) підготували перше сценічне втілення опери Лисенка «Тарас Бульба» для сцени Української музичної драми. Та, на жаль, Денікін захопив Київ, театр згорів. Уціліли лише ескізи костюмів до цієї постановки. Найкраще втілити образ головного героя опери Тараса Бульби вдалося славетному басу І.С. Паторжинському, а образ Насті – відомій оперній виконавиці М.І. Литвиненко-Вольгемут.
На теренах України торбан був популярний у XVII – XIX століттях. На торбанах грали не тільки музиканти при панських дворах та палацах, але й великі магнати та козацька старшина. За часів Гетьманщини торбан був у великій пошані.
Докладно цей інструмент описав Лисенко у одній із своїх наукових статей. «Суворий епічний характер – писав Лисенко – був чужий торбанові з його ліричним веселим відважним характером; не гармоніювала йому ні духовна псальма бандури й кобзи, ні взагалі пісня духовного чи релігійного змісту».
Репертуар торбану складався переважно з пісень, романсів та п’єс танкового характеру. За переказами Іван Мазепа віртуозно грав на торбані, писав до нього музику і чудові вірші. А у Дрездені, в музеї, зберігається торбан нашого гетьмана Петра Дорошенка.
Мати М.Старицького, Настасья Захарівна, походила з козацького старшинського роду Лисенків. В родині Віталія Романовича Лисенка – двоюрідного брата матері, М.Старицький виховувався з 12 років, адже на той час залишився сиротою.
На фото: сидять у центрі Віталій Романович та Ольга Єреміївна Лисенки старші. Ліворуч М.Старицький, праворуч їхня донька Софія, на той час вже дружина М.Старицького. Таким чином родини Лисенків і Старицьких поріднилася вдруге. Стоять старші брати Софії – Микола та Андрій Лисенки. Поруч із М.Старицьким – Ольга Липська, друга дружина Миколи Лисенка. З троюрідним братом – Миколою Лисенком, Михайла Старицького на все життя поєднали міцна дружба та творча співпраця.
На фотомонтажі (картуші), що прикрашав оселю письменника і драматурга, зображено акторів-аматорів задіяних у постановці вистави М.Старицького початку 1870-х років «Різдвяна ніч», за твором М.Гоголя. Вистава передувала постановці опери «Різдвяна ніч» в 1874 році, що стала першою постановкою на великій сцені української опери. Але театральна діяльність М.Старицького цим не обмежувалась. 1883 р. він продав власний маєток на Поділлі, сухарний завод з власним будинком на Куренівці і всі виручені кошти вклав у фінансування першої української художньої трупи режисера Марка Кропивницького.
Завдяки діяльності М.Старицького український театр вперше вийшов на високий професійний рівень. Професійний український театр 1880–1890-х років згодом увійшов в історію як «Театр корифеїв».
Як і за життя Михайла Старицького, на стіні можна побачити бюст Й. Гете, барельєфи В. Шекспіра та А. Міцкевича – улюблених авторів письменника, твори яких він до того ж і перекладав українською мовою.
Загалом у доробку корифея близько 200 перекладів, окремі з них стали справжньою сенсацією у 2 половині ХІХ ст. – адже тоді багато хто вважав українську «мовою хатнього вжитку», а тому й не вірили, що нею можуть зазвучати найвідоміші зразки європейської драми, прози та поезії.
У спогадах учня письменниці Миколи Охріменка, з яким вони разом їздили на екскурсії, є згадка про намір Лесі Українки купувати сувеніри під «старовину» тільки тоді, коли вона побачить аналогічні справжні речі у вітринах Каїрського музею. Тож напевно ця ваза є копією однієї з єгипетських старожитностей, які бачила письменниця.
На меморіальному письмовому столі Лесі Українки (бюрко) розташована репродукція картини «Сикстинська Мадонна» відомого італійського художника епохи Відродження Рафаеля Санті (1483–1520).
Це – подарунок щирого друга Лесі Українки Сергія Мержинського, з імʼям якого повʼязана трагічна сторінка її життя. Дарчий напис на звороті – «На добрую память о вместе проведенном времени. 6-9/ІІ 1900 г. С. Мержинский» – зроблений перед від’їздом письменниці з Мінська, де вона була з коротким візитом. З напису нині збереглося лише три перших слова. За свідченням Ольги Косач-Кривинюк, цей подарунок Леся Українка завжди брала з собою у будь-яку подорож.
Стереоскоп – оптичний бінокулярний прилад для перегляду «об’ємних», стереоскопічних, фотографій (ефект подібний до сучасних 3D зображень). За спогадами Ізидори Косач-Борисової, цей пристрій був у родині Косачів з її дитячих років, тобто з середини 1890-х років.
Стерео фотографією займався старший син Косачів – Михайло, пізніше – його дружина Олександра (письменниця Грицько Григоренко). В архіві Косачів збереглися документальні стерео знімки.
У першому залі літературної частини експозиції музею Лесі Українки можна побачити реліквії, пов’язані з обрядом вінчання батьків поетеси, яким уже більше 150 років! Це – вінчальний віночок нареченої та три букетики штучних квітів (виготовлені з паперу, воску, дроту, оздоблені шовковою стрічкою), а також свідоцтво про одруження. У ньому зазначено, що 22 липня 1868 р. Петро Антонович Косач і Ольга Петрівна Драгоманова обвінчалися в Хресто-Воздвиженській церкві с. Пирогова Київського повіту. Свідками були їхні друзі-однодумці, члени «Старої Громади», Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Василь та Олександр Кістяківські. Як пише у своїх спогадах Олена Пчілка, вінець над її головою тримав Микола Лисенко.
1894 р. у Львові урочисто відзначався тридцятилітній ювілей наукової та громадської діяльності Михайла Драгоманова. Численні привітання та подарунки були надіслані ювілярові до Софії, де він мешкав на еміграції через утиски й переслідування російської імперської верхівки. Серед подарунків була і накидка на подушку, з обачністю підписана «від українок NN губернії». По її периметру білим по білому вишито текст:
Як сон Твою голову склоне,
В чужій та далекій країні,
Хай хусточка ся забороне
Її при нещасній годині.
В середині: «Краще кривду терпіти, ніж кривду чинити» та ініціали ювіляра – «М. Д.».
Оскільки вишивка білим по білому є традиційною для Полтавщини, можна думати, що цей подарунок виготовили майстрині з малої батьківщини М. Драгоманова, адже він родом з Гадяча.
В 1991 р. онука Михайла Драгоманова Наталя Драгоманова-Бартаї, яка завітала до Києва з Угорщини на святкування 150-річчя від дня народження свого діда, подарувала музею цю родинну реліквію, і тепер вона є окрасою експозиції.
Ліворуч розташована ще одна меморіальна річ – ґердан (прикраса з бісеру), який належав Лесі Українці. Ще 1875 р. М. Драгоманов, подорожуючи Буковиною, привіз традиційні для цієї місцевості сувеніри – нашийні виплетені з бісеру прикраси – своїй дружині та сестрі. Згодом не тільки донечки Людмили Драгоманової та Олени Пчілки залюбки носили ґердани (їх ще називають чокерами чи силянками), але, як пише М. Драгоманов, цю моду «мої дами-родички потім пустили на Україні».
Триптих «Мить вічності віки з’єднала в сон». Худ. Павло Тараненко. Деревина, віск. Енкаустика. 1995 р.
Світ драматургії Лесі Українки, глибинних філософських сенсів її творчості візуалізовано в роботі сучасного художника П. Тараненка. В композиції використані фрагменти фресок, барельєфів, скульптур, архітектурних пам’яток, що утворили своєрідний паралельний ряд цитат творів мистецтва античної Греції, Єгипту, Італії, які свого часу могла бачити Леся Українка під час своїх подорожей. Композиція насичена символікою та образами, пов’язаними з творами письменниці та самим творчим процесом, вони прокладають шлях до осягнення світу драматургії мисткині.
Все злучиться в цілість — природа і люде,
що є, що минуло, що сталось, що буде,
і рідне й чуже поєднається щільно
і житиме в думці моїй нероздільно,
затихнуть навік ворожнеча і болі,
не буде діймати вже й ганьба неволі,
усім моїм мукам настане кінець —
і се буде пильної праці вінець.
Леся Українка
У віртуальному турі музеєм сховані цікаві запитання з життя діячів української культури.
Знайдіть їх всі та дайте правильну відповідь.
Зараз знайдено 0 з 18 питань.
Вітаємо! Всі запитання знайдені.
Ви дуже уважні і ваша зацікавленість вражає. Приходьте в музей щоб дізнатись більше.
