ЗВІРИНЕЦЬКІ ПЕЧЕРИ — археологічна пам’ятка. Знаходяться у Києві в районі місцевості, відомої під історичною назвою Звіринець (нині територія Національного ботанічного саду НАНУ). Печери викопані у пагорбі на північний захід від Видубицького монастиря на глибині 13–14 м. Довжина дослідженої ділянки — близько 150 м. Являють собою закільцьований комплекс, що складається з п’яти галерей, у стінах яких викопані перпендикулярно до коридора поховальні ніші й келії, а також підземна церква.

Печерний цвинтар належав Звіринецькому монастирю (діяв у XII–XVII ст.). Найдавнішу частину печерного некрополя становлять дві підземні вулиці, кожна з яких мала окремий вхід (згодом об’єднані підземною вулицею, на якій поховання відсутні). Третя вулиця з пізнішими похованнями, де простежуються традиції Римо-католицької церкви, викопана у XVI–XVII ст. незалежно від двох попередніх. Вона мала окремий вхід і, ймовірно, згодом була з’єднана поблизу входу з однією із давніх вулиць. Четверта вулиця прокопана на початку XX ст. з метою закільцьовування печерного лабіринту для зручності відвідування прочанами.

Відкриті Звіринецькі печери випадково 1888 у зв’язку зі зсувом гори. Виявлені знахідки (шкіряне взуття, плетені зі шкіряних пасків хрести, пояси з тисненими малюнками) зберігалися в музеї Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії. Вдруге відкриті 1911 під час чергового зсуву землі. У 1912 з ініціативи й коштом князя В. Жевахова (див. Іоасаф) розпочато археологічні дослідження під керівництвом О. Ертеля, в ході яких розчищено підземні галереї, визначено їхні параметри, зроблено обміри всіх печерних споруд, сфотографовано відкриті на стінах давні написи, знайдено шкіряні вироби, подібні до попередніх, залишки кераміки, кипарисову єпископську панагію та металеву ікону із зображенням Богоматері з немовлям.

У 1913 організовано Звіринецький скит (існував до 1930-х рр.), на пожертви прочан зведено будівлю, де зберігалися всі археологічні знахідки (закрита 1934), і церкву Різдва Пресвятої Богородиці та святого Іоасафа Чудотворця Білгородського (зруйнована у 1930-х рр.). Знайдену ікону Богоматері з немовлям постановою Синоду названо Звіринецькою. У 1915 найнебезпечніші ділянки печер укріпили цеглою, однак закінчити розкопки і будівельні роботи внаслідок відсутності коштів не вдалося.

У 1912–1934 печери функціонували як місце релігійного паломництва і як екскурсійний об’єкт, надалі поступово занепадали. У 1988 їх передано Музею історії Києва для музеєфікації. У ході археологічних досліджень під керівництвом О. Воронцової у 1990-х рр. виявлені залишки шкіряних виробів, кераміки, цегли (плінфа і литовка), металеві вироби, монети кінця XIX — початку XX ст. На стінах підземного лабіринту зафіксовано фрагменти написів і зображення хрестів (загалом 10 написів і 6 зображень). С. Висоцький датував найраніші з них першою половиною XIII ст.

У Звіринецьких печерах поховані ігумен Звіринецького скиту в 1914–1917 о. Валентин, а також І. Каманін, який досліджував ці печери.