У 1980–1982 рр. на 1500-ту річницю заснування Києва на будинках на Берестейському проспекті по обидва боки від центральних тематичних мозаїчних панно, створених 1967 р., з'явилися композиції Валерія Ламаха й Ернеста Коткова, що відображають основні етапи розвитку української культури. На будинку за № 19 панно символізує культуру Київської Русі.

Споруда цирку зведена у 1960 р. Збірний залізобетонний купол змонтовано за проєктом інженерів М. Грутмана, С. Ривкіна, І. Скачкова. Цирк розрахований на 2 тис. глядачів. У Київському цирку працювали в різний час відомі циркові актори і діячі: Єгоров М.М., Нікулін В.А., Петрусь В.В., Титов В.Х., Фоменко В.С., Французов В.Г. та інші.

Будівля чотириповерхова (включаючи цокольний поверх), цегляна, складається з двох основних об’ємів: циліндра і зігнутого під прямим кутом паралелепіпеда, що охоплює циліндр із боків. У циліндричному об’ємі зосереджено основні приміщення: манеж із залою для глядачів, вестибюль із гардеробом, фойє і кулуари; у прибудові – службові та допоміжні приміщення. Внутрішнє подвір’я використовується для вигулу тварин. Покрівля – металева, перекриття – зі збірного залізобетону. Цоколь будинку облицьовано рожевим гранітом, стіни – світло-сірою керамічною плиткою, колони – білим інкерманським каменем. Купол вкрито декоративною металевою лускою та увінчано циліндричним ліхтарем зі шпилем. Виконаний у стилістиці неокласицизму.

Астрономічна обсерваторія Університету Св. Володимира була споруджена у 1841–1845 рр. за проєктом академіка архітектури, головного архітектора Університету В.І. Беретті, після смерті якого нагляд за будівництвом виконував його син, академік архітектури О.В. Беретті. Організатором обсерваторії та її першим директором у 1838–1855 рр. був Федоров В.Ф. (1802–1855).

Обсерваторія розташована на пагорбі в центрі ізольованого подвір'я. Будинок цегляний, складається з прямокутного у плані двоповерхового об’єму з анфіладно-коридорною системою планування  і прилеглих до нього восьмигранних веж: з півночі – одноповерхової, із заходу – двоповерхової. Оздоблений у формах класицизму.

Київський римо-католицький костел був задуманий як храм-монумент на честь перемоги Росії у війні 1812 р. з Наполеоном та у пам’ять перебування в місті імператора Олександра І. Імператор наказав відвести для костелу місце між Старим Києвом, Подолом і Печерськом. 

Будівництво костелу, закладеного 1817 р., велося у декілька етапів і було остаточно завершено лише 1849 р. Автором первісного проєкту був архітектор Л. Пілер. Однак його проект із різних причин здійснений не був. Основні будівельні роботи велися з 1824 по 1833 рр., після чого були призупинені до 1836 р. Цього року архітектором Ф. Меховичем були розроблені ще два варіанти проєкту, один з яких було реалізовано.

Костел був спроектований у формах класицизму. У плані будівля являє собою квадрат, зверху увінчаний куполом і двома баштами. Головний вхід прикрашений портиком. Його основними реліквіями є привезені з Італії розп'яття та чудово виконана копія Мадонни Фоліньо Рафаеля.   

Добудова костелу велася з 1836 по 1842 рр. Керівництво будівельними роботами здійснював спочатку архітектор В.Беретті, згодом – міський архітектор Л.Станзані. Основні кошти на завершення будівництва виділив поміщик А. Совецький. У 1842 р. відбулося освячення святині.

У 1937 р. костьол було закрито як діючий храм. У 1952 р. в частині костелу влаштовано планетарій, частину приміщень було передано Історичній бібліотеці Міністерства культури УРСР. У 1991 р. костьол повернено католицькій громаді.

Пам’ятник споруджено на терасі Михайлівської гори навпроти Хрещатицького джерела. Відкриття пам’ятника відбулося 30 вересня 1853 р. в день освячення Київського ланцюгового мосту. Увіковічнює Володимира Великого (бл. 950–1015 рр.) – великого князя київського, державного діяча Київської Русі, який запровадив християнську віру як єдину державну релігію.

На чоловому боці постаменту розміщено бронзовий барельєф із багатофігурною композицією: сценою хрещення киян 988 р. У горищній частині постаменту – медальйони, гірлянди, декоративні прикраси у вигляді плетива, герб Києва із зображенням архангела Михаїла, зірка і хрест ордена св. Володимира. На протилежному боці – напис з датою спорудження (1853 р.). На стилобаті накладними літерами вказані автори пам’ятника (скульптори В. Демут-Малиновський і П. Клодт, арх. О. Тон), дата відкриття (30 вересня 1853 р.) та реставрації (1953 р.).

Монумент було відкрито 6 березня 1939 р. у парку навпроти Київського університету, на місці колишнього пам'ятника Миколі І. Відкриття було приурочене до 125-річчя з дня народження Кобзаря. З цієї ж нагоди Університету було присвоєне ім'я Шевченка. Бронзову постать поета висотою 6,45 метрів було відлито за моделлю скульптора М. Манізера на Ленінградському заводі художнього литва та встановлено на п'єдестал з червоного граніту заввишки 7,3 метри, спорудженого за проєктом архітектора Є. Левінсона.

Бронзовий пам’ятник встановлено на невисокому кургані. До нього ведуть п’ятимаршеві сходи з боку головного входу до парку, виконані, як і стилобат, з бучардованого граніту. На чоловому боці чотирикутного постаменту міститься напис: «Т. Г. Шевченко. 1814–1861», а під ним викарбовано слова поета із «Заповіту».

Університет зведений за проєктом архітектора В.Беретті, завершення будівництва здійснював його син О.Беретті. Крім парадних приміщень, аудиторій було передбачено квартири для лаборантів. бібліотеку, музей, домову церкву. Після вибуху 1943 р. будівля відбудована під керівництвом П.Альошина.

Споруда цегляна, на підвалі, має цокольний поверх, мансардний та два повноцінних поверхи. Стіни пофарбовані у червоний колір, чавунні деталі капітелей – у чорний. У плані будівля представляє прямокутне замкнене каре. Фасади виконані у стилі ампіру. Центр головного фасаду виділений восьмиколонним портиком. В оздобленні інтер’єрів використана ордерна система.

Сучасна ділянка №57 на вул. Володимирській первісно була частиною великої садиби Першої чоловічої гімназії.  Музей споруджений у 1910–1912 рр. за проєктом та під керівництвом видатного українського архітектора П.Ф. Альошина. Триповерхова будівля має центральну у плані напівциліндричну частину, перекриту скляним сегментом куполу та два бічні ризаліти. У будинку музею був широко застосований новий будівельний матеріал – залізобетон у несучих конструкціях карнизу, амфітеатру та балконів, в міжповерхових перекриттях та сферичній стіні залу, що надало інтер’єрам легкості та простору. Однією з головних окрас будинку став багатофігурний рельєфний фриз на тему розвитку просвітництва, вирішений в образах античної міфології, виконаний за ескізами Л.А. Дітріха та В.В. Козлова. У 1937–1938 рр. виконана добудова дворових об`ємів за проєктом П.Ф. Альошина. Педагогічний музей був задуманий автором як монументальна громадська споруда у формах неокласицизму (або модерн-класицизму).

Для вітчизняної історії будинок має особливе значення, оскільки тут у 1917–1918 рр. працювала Українська Центральна Рада (УЦР) – вищий представницький орган України на чолі з М.С. Грушевським, яка провадила політику національно-територіальної автономії України.

Будинок зводився у декілька етапів і поступово отримав сьогоднішню складну конфігурацію плану. Незважаючи на різночасове будівництво, завдяки тому, що роботи вів один автор, дотримуючись єдиної класицистичної стилістики, будинок має цілісний архітектурний вигляд. Призначався для розташування жіночої Міністерської гімназії (Ольгинської), яка з 1894 р. містилась у будинку на вул. Терещенківській, 4.

Автор проєкту – П. Альошин. Будівництво споруди проводилось у кілька етапів і було завершено у 1927–1928 рр., коли будівлю передано у користування Всеукраїнської академії наук. 1936 р. надбудовано 4 поверх над частиною об’єму на вулиці Б.Хмельницького.

Будівля три- та чотириповерхова (через перепад рельєфу). У плані споруда складної конфігурації, внутрішнє планування коридорне. Цоколь облицьований червоно-брунатним гранітом, стіни цегляні, потиньковані. Композиційна структура споруди асиметрична, збагачена монументальним об’ємом на розі вулиць Володимирської і Б.Хмельницького, ризалітом з вежею з боку вулиці Б.Хмельницького, з боку вулиці Терещенківської – курдонером із центральним арковим проїздом.

У 1850-х рр. архітектор О. Беретті на замовлення київського генерал-губернатора збудував на пустирі, де стояли провіантські склади, двоповерховий будинок дівочого пансіону графині Є. Левашової. У 1891–1892 рр. надбудовано третій поверх (арх. К. Тарасов).

Розташований по червоній лінії вулиці. Цегляний, триповерховий на підвалі, має прямокутні окреслення трохи видовженого вздовж вулиці фасаду з невеликими бічними ризалітами з боку подвір'я. До правого ризаліту прилягає прибудова, що з'єднує будівлю з новими корпусами Президії НАНУ, розташованими на подвір'ї. Внутрішнє планування із центральними парадними сходами, що ведуть на другий і третій поверхи, має двобічну коридорну систему. Фасади виконані у стилі класицизму. Мотиви рисунку огорожі, деталі брами і хвіртки згодом було використано арх. П. Альошиним в огорожі Педагогічного музею.

Театр опери та балету (нині – Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка) стоїть на місці знищеного пожежею 1896 року Міського театру, і є головним композиційним акцентом Театральної пл. Споруда у стилі неоренесансу має цегляні стіни, склепіння (у вестибюлі й фойє) і плоскі залізобетонні перекриття. Для перекриття сцени і зали використано металеві ферми. Парадні сходи – з білого мармуру, решта – гранітні. Архітектурні й скульптурні елементи фасадів виконано зі штучного каменю, покрівля з листової міді.

Площинний геометричний і рослинний декор фасадів поєднується із скульптурними зображеннями муз і крилатих грифонів, встановлених над головним входом. Ренесансні деталі доповнюють металеві козирки над входами, в які майстерно вплетено динамічні рослинні мотиви. Ці мотиви переважають і в інтер'єрах, особливо в оздобленні зали для глядачів, але саме тут вони поєднуються з декоративними елементами бароко — маскаронами, орнаментальними позолоченими вставками рослинного характеру, трирожковими бра. Глядацька зала вміщує 1312 місць, розташованих на п'яти ярусах.

З серпня 1898 р. будівництвом керував міський арх. О. Кривошеєв, наступного року його змінив академік архітектури В. Ніколаєв, його помічником був архітектор О. Вербицький. В оздобленні будинку брав участь відомий скульптор італієць Еліо Сала.

Будинок чотириповерховий, цегляний, із підвалом, двосекційний, складної П-подібної конфігурації у плані, зі зрізаними кутами. За функціонально-планувальною структурою – типовий проєкт прибуткового будинку у стилі неоренесансу з використанням окремих барокових рис.

Перший поверх розчленовано великими вітринами, другий оформлено рустом. Два верхніх поверхи об'єднано спареними колонами коринфського й пілястрами доричного ордерів. У підвіконних вставках, на постаменті колон, в обрамленні лиштв вікон – ліпний орнаментальний декор. Балкони напівкруглої й прямокутної форм, оздоблені металевими гратами. Будинок вінчають карниз зі спареними кронштейнами у вигляді акантового листя і меандровий фриз.