У 1980–1982 рр. на 1500-ту річницю заснування Києва на будинках на Берестейському проспекті по обидва боки від центральних тематичних мозаїчних панно, створених 1967 р., з'явилися композиції Валерія Ламаха й Ернеста Коткова, що відображають основні етапи розвитку української культури. На будинку за № 19 панно символізує культуру Київської Русі.

Астрономічна обсерваторія Університету Св. Володимира була споруджена у 1841–1845 рр. за проєктом академіка архітектури, головного архітектора Університету В.І. Беретті, після смерті якого нагляд за будівництвом виконував його син, академік архітектури О.В. Беретті. Організатором обсерваторії та її першим директором у 1838–1855 рр. був Федоров В.Ф. (1802–1855).

Обсерваторія розташована на пагорбі в центрі ізольованого подвір'я. Будинок цегляний, складається з прямокутного у плані двоповерхового об’єму з анфіладно-коридорною системою планування  і прилеглих до нього восьмигранних веж: з півночі – одноповерхової, із заходу – двоповерхової. Оздоблений у формах класицизму.

Київський римо-католицький костел був задуманий як храм-монумент на честь перемоги Росії у війні 1812 р. з Наполеоном та у пам’ять перебування в місті імператора Олександра І. Імператор наказав відвести для костелу місце між Старим Києвом, Подолом і Печерськом. 

Будівництво костелу, закладеного 1817 р., велося у декілька етапів і було остаточно завершено лише 1849 р. Автором первісного проєкту був архітектор Л. Пілер. Однак його проект із різних причин здійснений не був. Основні будівельні роботи велися з 1824 по 1833 рр., після чого були призупинені до 1836 р. Цього року архітектором Ф. Меховичем були розроблені ще два варіанти проєкту, один з яких було реалізовано.

Костел був спроектований у формах класицизму. У плані будівля являє собою квадрат, зверху увінчаний куполом і двома баштами. Головний вхід прикрашений портиком. Його основними реліквіями є привезені з Італії розп'яття та чудово виконана копія Мадонни Фоліньо Рафаеля.   

Добудова костелу велася з 1836 по 1842 рр. Керівництво будівельними роботами здійснював спочатку архітектор В.Беретті, згодом – міський архітектор Л.Станзані. Основні кошти на завершення будівництва виділив поміщик А. Совецький. У 1842 р. відбулося освячення святині.

У 1937 р. костьол було закрито як діючий храм. У 1952 р. в частині костелу влаштовано планетарій, частину приміщень було передано Історичній бібліотеці Міністерства культури УРСР. У 1991 р. костьол повернено католицькій громаді.

Пам’ятник споруджено на терасі Михайлівської гори навпроти Хрещатицького джерела. Відкриття пам’ятника відбулося 30 вересня 1853 р. в день освячення Київського ланцюгового мосту. Увіковічнює Володимира Великого (бл. 950–1015 рр.) – великого князя київського, державного діяча Київської Русі, який запровадив християнську віру як єдину державну релігію.

На чоловому боці постаменту розміщено бронзовий барельєф із багатофігурною композицією: сценою хрещення киян 988 р. У горищній частині постаменту – медальйони, гірлянди, декоративні прикраси у вигляді плетива, герб Києва із зображенням архангела Михаїла, зірка і хрест ордена св. Володимира. На протилежному боці – напис з датою спорудження (1853 р.). На стилобаті накладними літерами вказані автори пам’ятника (скульптори В. Демут-Малиновський і П. Клодт, арх. О. Тон), дата відкриття (30 вересня 1853 р.) та реставрації (1953 р.).

Монумент було відкрито 6 березня 1939 р. у парку навпроти Київського університету, на місці колишнього пам'ятника Миколі І. Відкриття було приурочене до 125-річчя з дня народження Кобзаря. З цієї ж нагоди Університету було присвоєне ім'я Шевченка. Бронзову постать поета висотою 6,45 метрів було відлито за моделлю скульптора М. Манізера на Ленінградському заводі художнього литва та встановлено на п'єдестал з червоного граніту заввишки 7,3 метри, спорудженого за проєктом архітектора Є. Левінсона.

Бронзовий пам’ятник встановлено на невисокому кургані. До нього ведуть п’ятимаршеві сходи з боку головного входу до парку, виконані, як і стилобат, з бучардованого граніту. На чоловому боці чотирикутного постаменту міститься напис: «Т. Г. Шевченко. 1814–1861», а під ним викарбовано слова поета із «Заповіту».

Будинок зводився у декілька етапів і поступово отримав сьогоднішню складну конфігурацію плану. Незважаючи на різночасове будівництво, завдяки тому, що роботи вів один автор, дотримуючись єдиної класицистичної стилістики, будинок має цілісний архітектурний вигляд. Призначався для розташування жіночої Міністерської гімназії (Ольгинської), яка з 1894 р. містилась у будинку на вул. Терещенківській, 4.

Автор проєкту – П. Альошин. Будівництво споруди проводилось у кілька етапів і було завершено у 1927–1928 рр., коли будівлю передано у користування Всеукраїнської академії наук. 1936 р. надбудовано 4 поверх над частиною об’єму на вулиці Б.Хмельницького.

Будівля три- та чотириповерхова (через перепад рельєфу). У плані споруда складної конфігурації, внутрішнє планування коридорне. Цоколь облицьований червоно-брунатним гранітом, стіни цегляні, потиньковані. Композиційна структура споруди асиметрична, збагачена монументальним об’ємом на розі вулиць Володимирської і Б.Хмельницького, ризалітом з вежею з боку вулиці Б.Хмельницького, з боку вулиці Терещенківської – курдонером із центральним арковим проїздом.

У 1850-х рр. архітектор О. Беретті на замовлення київського генерал-губернатора збудував на пустирі, де стояли провіантські склади, двоповерховий будинок дівочого пансіону графині Є. Левашової. У 1891–1892 рр. надбудовано третій поверх (арх. К. Тарасов).

Розташований по червоній лінії вулиці. Цегляний, триповерховий на підвалі, має прямокутні окреслення трохи видовженого вздовж вулиці фасаду з невеликими бічними ризалітами з боку подвір'я. До правого ризаліту прилягає прибудова, що з'єднує будівлю з новими корпусами Президії НАНУ, розташованими на подвір'ї. Внутрішнє планування із центральними парадними сходами, що ведуть на другий і третій поверхи, має двобічну коридорну систему. Фасади виконані у стилі класицизму. Мотиви рисунку огорожі, деталі брами і хвіртки згодом було використано арх. П. Альошиним в огорожі Педагогічного музею.

Будинок чотириповерховий, цегляний, із підвалом, двосекційний, складної П-подібної конфігурації у плані, зі зрізаними кутами. За функціонально-планувальною структурою – типовий проєкт прибуткового будинку у стилі неоренесансу з використанням окремих барокових рис.

Перший поверх розчленовано великими вітринами, другий оформлено рустом. Два верхніх поверхи об'єднано спареними колонами коринфського й пілястрами доричного ордерів. У підвіконних вставках, на постаменті колон, в обрамленні лиштв вікон – ліпний орнаментальний декор. Балкони напівкруглої й прямокутної форм, оздоблені металевими гратами. Будинок вінчають карниз зі спареними кронштейнами у вигляді акантового листя і меандровий фриз.

Частина будинку з боку вул. Прорізної – шестиповерхова (первісно – п‘ятиповерхова), об'єм по вул. Володимирській – п'ятиповерховий (первісно чотирьохповерховий). Будинок трисекційний, Г-подібний у плані з мансардою. Будинок виконано у стилістиці історизму з елементами неоренесансної архітектури. Чолові фасади мають симетрично-осьову композицію. Їхні центральні вісі й фланги акцентовано ускладненими завершеннями у вигляді фігурних аттиків і дахових веж.

Будинок збудовано архітектурною фірмою Шимана та Гілевича на замовлення Григоровича-Барського.

У 1900–1910-х рр. у будинку мешкав Химиченко О.В. (1856–1947) – музикант, флейтист.

Будинок є складовою частиною унікального архітектурного комплексу початку Володимирської вулиці і Софійської площі. Фасади рустовані, по вертикалі членуються розкріповками, які завершуються невеликим вежами. Розкріповки оздоблені пілястрами коринфського та іонічного ордерів. Наріжну заокруглену частину пластично опрацьовано, прикрашено каріатидами, що підтримують балкон 3-го поверху. Парапети та балкони оздоблено металевими ажурними огорожами.

Будинок первісно триповерховий, у 1953 р. надбудовано четвертий поверх. Будинок цегляний, у плані Т-подібний, витягнутий у глибину ділянки, має тридільну функціонально-зоновану структуру. Споруджений у стилі модерн.

Будинок зведено для Київського відділу Селянського поземельного та Дворянського земельного банків. Ці взаємопов'язані урядові установи призначалися для здійснення більш гнучкої аграрної політики.

Будинок двоповерховий із мезоніном, перший поверх кам’яний, другий дерев’яний, на цегляному цоколі, потинькований. Первісний об’єм у плані прямокутний. Наприкінці 50-х рр. ХІХ ст. з боку двору до основного об’єму прибудовано крила, які утворюють курдонер. Споруджений у стилі класицизму. Автор проєкту невідомий.

Особняк належав  графам Трубецьким з 30-х рр. ХІХ ст. Територія садиби, на якій розташований будинок, становить виняткову археологічну цінність. У 1975– 1976 рр. тут виявлено й досліджено поховання, капище, скарби ХІ–ХІІІ ст., рештки мурованої будівлі-ротонди ХІІ–ХІІІ ст.