Парк, закладений у 1957 році, охоплює залишки старовинного лісу, що колись оточував Київ, а також каскад з чотирьох озер, які тягнуться вздовж річки Оріхуватки. Через сім років після відкриття, парк отримав назву на честь українського поета та перекладача Максима Рильського, пам’ятник якому був встановлений на головному вході у 2003 році. Скульптура зображує Рильського на кам’яній лавці з великою книгою на колінах. Традиційно неподалік від пам’ятника щороку встановлюють новорічну ялинку. Родзинкою парку є численні арт-об’єкти та колесо огляду, з якого відкриваються мальовничі краєвиди. Тут можно побачити білок, які настільки звикли до людей, що зовсім їх не бояться. У 2007 році парк імені Максима Рильського став частиною Голосіївського національного природного парку.

Колесо огляду в парку Партизанської слави — один із перших атракціонів, що працює з 1984 року. Воно підіймає відвідувачів на висоту 26 метрів, даруючи захопливі види парку з висоти пташиного польоту. Особливість колеса в тому, що кожна кабінка оснащена кермом — обертаючи його, можна повертати саму кабінку. Повне обертання колеса триває трохи більше ніж п'ять хвилин, що дозволяє неспішно насолодитися мальовничими краєвидами та атмосферою парку. 

Сьогодні вулиці Верхній і Нижній Вал утворюють важливу транспортну артерію, що сполучає Набережно-Хрещатицьку вулицю з Глибочицькою та Воздвиженкою. А до великої пожежі 1811 року на їхньому місці були земляні вали, які ділили місцевість на Подільську і Плоську. Між валами текла річка Глибо́чиця, що наразі захована в підземний колектор.

Унікальність вулиць Верхній Вал і Нижній Вал, які мають бульварну алею посередині, полягає в тому, що парна й непарна сторони мають різні назви. Більшість споруд була зведена в першій половині XIX — на початку XX століття. Переважно це були житлові будинки з торговими приміщеннями на перших поверхах. Найвідомішою спорудою вулиці є один із найстаріших ринків столиці, відомих ще з часів Київської Русі — Житній ринок, нову криту будівлю якого відкрили в 1980 році.

Пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932-1933 років розташований на Михайлівській площі поруч із Михайлівським Золотоверхим монастирем. Це один із перших меморіалів у Києві, присвячений пам’яті про ці трагічні події в історії українського народу.

Відкритий 12 вересня 1993 року, у шістдесяті роковини трагедії, він став важливою складовою вшанування пам'яті жертв Великого Голоду.. Тоді влада силоміць відібрала у сільських жителів увесь зібраний урожай, що призвело до загибелі мільйонів.

Стела з сірого граніту, що стоїть на невисокому постаменті, втілює хрест і матір-берегиню, уособлення українського духу, з руками опущеними від розпачу. Дитина в центрі композиції, з розведеними руками, нагадує про мільйони ненароджених українських дітей, які стали жертвами жорстоких ідеологій, насильства і репресій.

До підніжжя пам’ятника насипано землю, привезену з усіх куточків України. Щороку у четверту суботу листопада, в День пам’яті жертв голодомору, кияни приходять сюди зі свічками і квітами, вшановуючи пам’ять загиблих співвітчизників

Сучасний собор і монастир, присвячені Архангелу Михаїлу, розташовані на місці стародавнього храму, зведеного на початку XII століття. Літописи згадують, що князь Святополк-Михайло Ізяславич заклав цю церкву 11 липня 1108 року. Завдяки своїй золотій бані, храм отримав назву «Золотоверхий».

Михайлівський Золотоверхий собор був важливою родинною усипальницею князів і одним з найбільших монастирів Київської Русі. Головною святинею монастиря були мощі святої великомучениці Варвари. Собор мав особливе значення для киян, адже він був присвячений небесному покровителю міста.

У 1930-х роках, коли столицю перенесли з Харкова до Києва, більшу частину монастиря знищили для будівництва урядового кварталу. Через початок війни реалізувати плани вдалося лише частково, зокрема було зведено будівлю Міністерства закордонних справ.

У 1997-1998 роках Михайлівський Золотоверхий собор і монастир відновили. Сучасна будівля включає відновлену дзвіницю в стилі бароко і оригінальні фрески XII століття. На дзвіниці встановлено годинник - куранти і музичний інструмент - карильйон, який виконує складні мелодії. Це місце стало важливим культурним і релігійним центром Києва.

Андріївська церква — це пам’ятка архітектури та монументального живопису XVIII століття світового значення. Вона розташована на Андріївській горі над відомим Андріївським узвозом. Церква була збудована у 1747–1762 роках у стилі бароко на честь Святого апостола Андрія Первозванного. Це одна з двох робіт видатного архітектора Бартоломео Растреллі, створених у Києві.

Особливість Андріївської церкви — це її розміщення на двоповерховому стилобаті, багате оздоблення, компактні розміри, а також відсутність дзвонів і хорів. Це єдина у світі церква з повністю збереженим інтер’єром, створеним за проєктом Растреллі.

Церква також відома тим, що саме на її сходах знімали сцени з культового фільму «За двома зайцями», тому поряд встановлено пам'ятник Проні Прокопівні та Свириду Голохвастову.

Майданчик навколо храму пропонує один із найкращих краєвидів на столицю. Подейкують, що в гарну погоду з цього місця можна побачити навіть обриси Чернігова. Щоб знайти найкраще місце для огляду, достатньо обійти храм по балюстраді— і перед вами відкриється неймовіний краєвид на історичний Поділ та величний Дніпро.

Алея художників у Києві з'єднує Андріївський узвіз і Володимирську гірку, проходячи від верхньої станції фунікулера уздовж пагорба, на якому побудована Андріївська церква. Це місце вже встигли назвати «київським Монмартром» (пагорб і найвища точка Парижу. Наприкінці XIX століття тут жили і творили Ренуар, Ван Гог, Аполлінер, а трохи пізніше - Пікассо, Модільяні та інші. Тут проходили зустрічі творчих особистостей паризької богеми). З 1984 року святкування дня Києва тісно пов'язано з Андріївським узвозом, на якому був проведений вернісаж - виставка і продаж картин. З того часу це місце стало центром свята і творчим центром міста - місцем зустрічі та спілкування художників, поетів і взагалі творчої інтелігенції. Тут усі художники з Києва та всієї України можуть презентувати й продавати свої картини на місцях, що обладнані навісами, вертикальними гратами для кріплення картин і невеликими сидіннями. Металеві ящики, стилізовані під лави, призначені для зберігання товару. Оновлену алею художників урочисто відкрили 1 червня 2019 року. Активна її реконструкція тривала з початку року. За цей час замінили освітлення, обладнали дерев'яне мощення, камери спостереження та зону wi-fi, зробили перильні огорожі з підсвічуванням, такі ж як на сходах, що ведуть з Пейзажної алеї, упорядкували територію.

Це унікальна транспортна система Києва, що з 1905 року з'єднує Верхнє місто з Подолом. Розташований у північній частині парку «Володимирська гірка», київський фунікулер спочатку називався Михайлівським електричним канатним підйомом. Це рейковий транспорт, що рухається зі швидкістю 2 м/с, має два вагони, кожен з яких вміщує близько 70 пасажирів.
Фунікулер значно полегшив пересування, адже долати круті схили містянам було досить складно.Це другий фунікулер в Україні після одеського. Його маршрут має довжину 222 метри, хоча спочатку, до 1928 року, він був коротшим і доходив лише до Боричевого Току. До 30-х років фунікулер входив до трамвайної мережі Києва і мав свій номер - 9, з’єднуючи трамвайні маршрути Подолу та Верхнього міста.
Навіть під час Другої світової війни фунікулер не припиняв роботу. У 1984 році була проведена повна реконструкція: з'явилися нові вестибюлі, прикрашені вітражами українських художників. Сьогодні київський фунікулер є пам’яткою архітектури та одним із найбезпечніших видів транспорту в столиці. За більш ніж 100 років роботи сталася лише одна аварія і, на щастя, без постраждалих.