Серед розлогих київських схилів, на Набережному шосе, здіймається вгору одна з найстаріших архітектурних пам’яток міста — Монумент Магдебурзькому праву.
Його знають під різними іменами: «Нижній пам’ятник князю Володимиру» або навіть «Пам’ятник Хрещенню Русі». Останню назву пам’ятник отримав у XIX столітті. Пов’язана вона з легендою, ніби саме на цьому місці князь Володимир хрестив своїх дітей.

Та справжня історія цього монумента глибша. Його назва нагадує про часи, коли Київ мав власну систему самоврядування. У 1494 році Великий князь Литовський Олександр надав місту Магдебурзьке право — особливий привілей, що дозволяв киянам управляти містом самостійно, обирати магістрат, вирішувати господарські та судові справи без втручання зовнішньої влади. У наступні десятиліття, у 1514–1516 роках, ці права неодноразово підтверджувалися. Але у 1764 році був виданий указ, який скасував Магдебурзьке право, підпорядкувавши київський магістрат генерал-губернатору.

Минуло понад тридцять років, і в 1802 році імператор Олександр І повернув Києву права та вольності. Місто вибухнуло від радості: три дні тривали святкування, влаштовували бали, запалювали ілюмінацію, танцювали просто на площах. У пам’ять про цю подію кияни вирішили звести монумент і за короткий час зібрали десять тисяч рублів. Вважається, що проєкт належав видатному київському архітектору Андрію Меленському. Хоча документальних доказів цього немає, дослідники знайшли кресленик з його підписом — непряме підтвердження авторства.

Монумент заввишки 18 метрів вражає своєю стриманою класичною красою. Це колона тосканського ордера на постаменті, що складається з двох об’ємів: велика арка, в яку вбудовано квадратний у плані об’єм з напівциркульним вікном. Колона  увінчана   позолоченим завершенням у вигляді «держави» з хрестом. У монархічній символіці «державне яблуко» означає владу, а в християнській традиції  Царство Небесне. За радянських часів хрест зняли, і лише з проголошенням незалежності України він повернувся на своє місце.

Усередині постаменту колись була облаштована невелика каплиця. У центрі стояв восьмигранний басейн із фонтаном. Він наповнювався чистою джерельною водою, що надходила по дерев’яних трубах із резервуара, розташованого вище на схилі гори. Це була складна для того часу гідротехнічна система, яка виконувала не лише декоративну, а й дренажну функцію. Її залишки знайшли у 1940 році під час пробного буріння ґрунту.

Час минав, і вже в 1843 році пам’ятник потребував серйозного ремонту. Капітальні роботи провели у 1867 році. У 1912 році спеціальний акт офіційно визнав пам’ятник аварійним, але навіть тоді він залишався популярним місцем паломництва. У 1913 році під наглядом архітектора Бобрусова розпочався масштабний ремонт, а в 1914–1915 роках спорудили кам’яні сходи, які з’єднали Олександрівський узвіз  (сьогодні це Володимирський узвіз) із монументом.

У 1985 році архітектор-реставратор Ірина Малакова провела точні обміри сходів і розробила проєкт реконструкції. Планувалося замостити майданчики гранітними плитами, замінити пошкоджені балясини та поруччя, відновити освітлення й декор аркади. Більшість ідей, на жаль, так і не реалізували.

Напередодні тисячоліття Хрещення Русі, у 1988 році, пам’ятник і прилеглу територію привели до ладу, відремонтували сходи та побудували перехід під Набережним шосе, що з’єднав монумент із набережною Дніпра.

Остання масштабна реконструкція відбулася у 2013 році. Було оновлено колону, відновлено каплицю всередині середньої арки, а навколо створено затишну пішохідну зону з лавками. Підземний перехід біля монумента прикрасили металевими панно, присвяченими Хрещенню Києва.

Сьогодні цей монумент — не просто архітектурна пам’ятка. Він уособлює вільний дух Києва, його європейські традиції самоврядування та глибокі духовні корені, нагадуючи кожному, хто проходить повз, що історія свободи — це історія нашого міста.