Виставка «Залізне небо»

Під час війни все випробовується на міцність у прямому та переносному значенні: країна, культура, люди, міста, ідеї, стосунки, техніка... Тому, з одного боку, підсилюється відчуття крихкості буття, з іншого — зростає прагнення до захисту та зміцнення. Щоб зберегти себе, українцям сьогодні потрібні не тільки "залізні нерви", а й залізна зброя та "залізне небо", захищене від російських повітряних атак.

Україна виявилась достатньо сильною, щоб витримати перші дні повномасштабного російського нападу. Але ключовим фактором української обороноздатності тоді була не техніка, а героїзм та єдність перед спільною небезпекою. Відео про українців, які без потрібного оснащення та техніки чинять опір загарбнику, миттєво облетіли соцмережі та продовжили своє існування вже як інтернет меми.

Достатньо згадати плакат про український трактор, що полює на російський танк, або варіації на тему затоплення російського військового корабля... Однак реалії війни — це не тільки героїзм та моральна витривалість, а й багато страждань,
несправедливості та горя, що теж знаходить своє вираження у мистецьких практиках.

Навіть звичні слова, як-от "бук", "вільха", "град" тепер набули додаткових військових значень.
Водночас, у вжитку цивільних людей з'явились "ДРГ", "Точка-У", "Джевелін", "Байрактар", "залізний купол", "зерновий коридор", які поступово входять до текстів воєнних пісень.
Українці довели, що вони вміють виживати в екстремальних умовах, не втративши при цьому гідність та самоповагу. Однак, залізне небо досі залишається переважно об'єктом мрій та художніх проектів, а не реальності.

Куратори: Антон Логов, Андрій Сидоренко

Учасники: Назар Білик, Мар’яна Гончаренко, Юрій Денисенков, Андрій Дудченко, Антон Логов, Євген Примаченко, Юрій Сивирин, Віктор Сидоренко, Андрій Сидоренко, Олег Тістол, Микита Цой, Андрій Яковенко