Унікальна пам’ятка старого Подолу — дзвіниця церкви Святого Миколая, яку кияни здавна називали церквою Миколи Доброго. Адреса — вулиця Покровська, 6.

Уявіть собі: тут, на цьому самому місці, ще в XI столітті могла стояти невелика дерев’яна церква. Так вважають історики, хоча письмових доказів цієї гіпотези поки що не знайшли. Перші ж достовірні згадки про храм належать до XVI століття. І пов’язані вони з ім’ям легендарного козацького гетьмана Самійла Кішки. Після визволення з турецького полону він, переповнений вдячністю святому Миколаю за чудесний порятунок, наказав звести тут дерев’яний храм. Власним коштом гетьман придбав іконостас та все необхідне начиння для богослужінь.

Проте буремна історія Києва не раз ставила цей храм на межу зникнення. У серпні 1651 року місто захопили війська великого гетьмана литовського Януша Радзивілла. Під час запеклих боїв церкву спалили. Її відбудували в 1682 році, але спокій тривав недовго. На початку 1702-го блискавка влучила в храм, і вогонь знову знищив святиню.

Справжнє відродження сталося у 1716 році. Тут звели новий мурований храм на честь Святого Миколая. Фундатором став священик Симеон Ширипа — енергійна і щедра людина, яка не тільки пожертвувала на будівництво чималі власні кошти, а й зуміла залучити підтримку заможних парафіян Подолу. Нова церква була розкішною: трьохпристольна, у стилі бароко, з вишуканим іконостасом. Але доля знову виявилася невблаганною — вже за два роки пожежа сильно пошкодила храм. У стінах з’явилися глибокі тріщини, і навіть ретельний ремонт не врятував ситуацію. У 1799 році святиню довелося розібрати.

Та поруч із храмом у 1716 році збудували дзвіницю, і саме вона вціліла до наших днів. Зведена з цегли, вона вражає пропорціями: три яруси, восьмигранне шатро з невеликою банею, витончені люкарни в гранях і рельєфні гурти у вигляді піввалів. Її розміри вражають — 15,6 на 13 метрів у плані, висота до даху — 12,5 метрів, а разом із шатром і маківкою — цілих 28 метрів. Товщина стін на першому ярусі сягала 1,8 метра, а на дзвоновому, верхньому ярусі — 1,5 метра. Дзвіниця поєднала елегантні барокові форми з українськими національними елементами та архітектурними мотивами шатрових московських дзвіниць.

Ім’я архітектора залишилося невідомим.

Дзвіниця мала цікаве планування. На першому ярусі розташовувалася брама і невеликі кімнати, де жили служителі церкви. Другий поверх займала надбрамна церква, освячена на честь святого Симеона Стовпника — небесного покровителя отця Симеона Ширипи. А третій ярус був призначений для дзвонів. З трьох боків дзвіницю обіймали дерев’яні галереї: з першої можна було потрапити до житлових приміщень, з другої — пройти безпосередньо до церкви, а третя галерея вела вгору, до дзвонів.

15 червня 1800 року відбулося нове закладання храму Миколи Доброго. Проєкт у стилі ампір створив талановитий архітектор Андрій Меленський — людина, що подарувала Києву чимало архітектурних шедеврів. Уже 13 жовтня 1807 року новий храм урочисто освятили.

Та стихія знову втрутилася. Пожежа 1811 року завдала дзвіниці серйозних ушкоджень: найбільше постраждав третій ярус і дзвони. Протягом 1814–1815 років тут провели ремонтно-реставраційні роботи та встановили нові дзвони. А 10 лютого 1829 року в малому теплому храмі, що стояв поруч, відбулося освячення на честь святої великомучениці Варвари.

У 1892 році комплекс споруд храму Миколи Доброго знову капітально відремонтували.

На жаль, ХХ століття принесло трагічні випробування. У 1935 році радянська влада зруйнувала церкву Миколи Доброго, залишивши лише дзвіницю — німого свідка минулої величі.

11 лютого 1964 року розпочалися ґрунтовні дослідження пам’ятки та прилеглої території. Було ухвалене рішення про реставрацію. Основним завданням стало усунення пізніших прибудов XIX століття, які спотворювали вигляд дзвіниці, укріплення цегляних конструкцій та відновлення автентичних елементів. Приміщення дзвіниці тоді вирішили пристосувати під потреби сусідньої середньої школи №100. Під час відновлювальних робіт розібрали мурування, яке закривало галерею-аркаду першого ярусу, відреставрували колони та капітелі, замінили дерев’яні конструкції даху, а фасад прикрасили відновленим декором. Усередині зробили лише косметичний ремонт.

У 1963 році дзвіницю внесли до реєстру архітектурних пам’яток УРСР. Згодом у її приміщеннях розмістили фондосховище Республіканської виставкової зали Міністерства культури.

У 1991 році дзвіницю передали релігійній громаді Української Греко-Католицької Церкви, яка щойно вийшла з підпілля. Саме тут, у цих стінах, з’явилася перша парафія УГКЦ у Києві. Лише через рік громада отримала ще один храм — на Аскольдовій могилі.

Сьогодні дзвіниця церкви Миколи Доброго — це не просто пам’ятка архітектури національного значення. Це жива історія, яка поєднує у собі дух старого Подолу, красу барокової архітектури та пам’ять про події, що формували обличчя Києва протягом багатьох століть.