Древо Київської історії

Петро Конашевич Сагайдачний – гетьман, добре знаний і як вправний воєначальник, і як патрон українського православ’я та освіти. Народився в родині православного шляхтича Конона із Самбора. Освіту здобув протягом 1592–1598 рр. в Острозькій академії.

Вважається, що близько 1600 р. Петро Сагайдачний зробив свій вибір на користь лицарської справи і приєднався до Війська Запорозького. За вправність у стрільбі із лука він отримав прізвисько «Сагайдачний», а в червні 1616 р. був обраний гетьманом і ним, із короткими перервами, залишався до кінця життя. За час гетьманства Петра Сагайдачного козаки штурмували Москву (восени 1618 р.) і здійснювали успішні морські рейди до володінь турецького султана. Та найголовнішим здобутком гетьмана стала участь козацького війська у обороні Хотинської фортеці в серпні-вересні 1621 р., завдяки чому понад стотисячна армія султана Османа ІІ відступила з теренів Речі Посполитої.

Справою життя Петра Сагайдачного стало відновлення православної митрополії. Завдяки його наполегливості восени 1620 р. єрусалимський патріарх Феофан наважився поставити київським митрополитом Йова Борецького, а з ним – і кількох єпископів.

Сучасники були вдячні Петрові Сагайдачному за освітні фундації. Щойно ставши гетьманом, він 1616 р. «з усім Військом Запорозьким» вступив до лав Київського братства і школи – попередників відомої Києво-Могилянської академії.

В Києві є вулиця Петра Сагайдачного, що веде на стародавній Поділ, а на Контрактовій площі у травні 2001 року встановили пам'ятник гетьманові. У місті розташовані: Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного.

Анна Ярославна – руська князівна, відома як королева Франції (1051–1060). Донька Великого князя Київського Ярослава Мудрого і Інгігерди, доньки шведського короля Олафа ІІІ. «Повість минулих літ» нічого не повідомляє про Ярославових дочок, тому всі свідчення про Анну дізнаємось з іноземних джерел. Її дата народження точно не відома. Називають різні роки: 1022, 1028 і 1032. Дитинство Анни минуло в Києві за доби політичного й культурного розквіту країни.

У середині ХІ ст. зміцнився міжнародний авторитет Русі, встановлювалися дипломатичні відносини з багатьма європейськими країнами, зокрема, і з Французьким королівством. 1048 р. Анну засватали за французького короля Генріха І Капетинга (1008–1060). Вінчання відбулося у травні 1051 р. в місті Реймсі. За легендою, Анна привезла у Францію багатий посаг і Євангеліє (відоме як Реймське), написане слов'янською мовою, на якому згодом присягали королі Франції.

У шлюбі з Генріхом Анна народила чотирьох дітей. 1060 р. королем Франції став її старший син Філіп І (1053–1108). Королева Анна (друге ім'я Агнеса) певний час мала досить високий авторитет, впливала на французьку політику та допомагала синові, брала участь у підписанні документів. На грамоті Філіпа І, наданій абатству в м. Суассоні (1063), зберігся підпис Анни, написаний кирилицею «АNA PЪНNA» (Анна королева). Відома грамота Анни про заснування нею церкви і монастиря св. Вінсента в місті Санлісі (1060).

1062 р. вона вдруге вийшла заміж за графа Рауля де Крепі де Валуа. Цей шлюб викликав обурення церкви і двору, через що Анна поступово втратила політичний вплив. Лише після смерті чоловіка (1074) вона змогла повернутися до королівського двору. Востаннє Анна згадується в документі під 1075 роком. Точні дата смерті і місце її поховання не відомі.

Анна Руська (або Анна Київська) стала пращуркою щонайменше 30 французьких королів, серед її нащадків – іспанська королівська династія Бурбонів, яка досі зберігає престол.

Пам'ять про руську князівну вшановують як у Франції, так і в Україні. 2005 р. в м. Санлісі урочисто відкрили пам'ятник Анні Київській – королеві Франції, автором якого став український скульптор Валентин Зноба. 2017 р. в Києві встановили копію цього монумента, створену вже сином скульптора Миколою Знобою. Стоїть згадана скульптура біля метро «Арсенальна». 2016 р. пам'ятник князівні Анні Ярославні відкрили в центрі міста, у сквері на Львівській площі. Автори – скульптор Костянтин Скритуцький і Федір Баландін, зобразили майбутню королеву у вигляді дитини, що символізує проведені нею дитячі роки в Києві. 2020 р. сквер на Львівській площі назвали на честь Анни Київської. Також її ім'я носить одна з київських вулиць у Святошинському районі. Із 2015 р. у столиці проводять щорічний міжнародний фестиваль мистецтв «Аnne de Kiev Fest».

Володимир Святославич – Великий князь Київський, відомий як Хреститель Русі. Наймолодший син князя Святослава Ігоровича. 980 р. посів київський стіл після міжусобної війни із братом Ярополком. Розгорнув енергійну діяльність, спрямовану на зміцнення держави, і проявив себе як визначний державний діяч.

За правління князя завершився процес об’єднання східнослов’янських племен та формування території Київської держави, визначилися і закріпилися її рубежі. Володимир створив нову систему управління країною. Землі, де ще правили місцеві князі, він передав у володіння своїм синам. Таким чином було покінчено з їхньою автономією, а владу у країні централізовано. 988 р. Володимир запровадив християнство як державну релігію. Це мало величезний вплив на подальший розвиток Русі. Прийняття християнства сприяло бурхливому розвитку культури, зокрема, поширенню писемності, зближенню з Візантією і зміцненню міжнародного авторитету Русі. Володимир розбудовував столицю Русі – Київ, розгорнув кам'яне будівництво. 996 р. збудував муровану Десятинну церкву. Для захисту південних рубежів держави звів у прикордонні низку міст-фортець та створив багатокілометрові земляні насипи – «Змійові вали», які стали досить дієвим засобом захисту від степових кочовиків. Першим серед князів започаткував випуск власних грошей – златників і срібляників. На монетах як знак Володимира карбовували тризуб.

Завдяки зусиллям князя Русь перетворилася на могутню державу середньовічної Європи. Помер Володимир 15 липня 1015 р. у своїй резиденції у Берестові, його поховали в Десятинній церкві. Згодом був канонізований церквою як рівноапостольний святий.

На честь князя Володимира назвали одну з найстаріших центральних вулиць Києва – Володимирську. 1853 р. у столиці встановили пам’ятник князю Володимиру – Хрестителю Русі (автори Петро Клодт, Василь Демут-Маліновський, Олександр Тон). Завдяки зведенню пам’ятника, пагорб стали називати Володимирська гірка, тут розмістився парк. Поруч від Європейської площі до Контрактової пролягає вулиця, що сьогодні носить назву Володимирський узвіз. Князеві присвячено також один із найбільших і найшанованіших храмів Києва – Володимирський собор, зведений у 1862–1882 рр.

Святослав Ігорович – князь, уславлений як хоробрий, досвідчений і талановитий полководець, воїн та стратег, який ділив зі своїми дружинниками всі труднощі виснажливого військового життя. Дата його народження точно не відома, так само не знаємо майже нічого і про ранні роки життя Святослава. Єдиний син князя Ігоря і княгині Ольги, після загибелі батька перебував під регентством матері. 964 р. став повноправним правителем Русі, але, повністю присвятивши себе військовій справі, не мав потягу до державного управління.

Початок князювання Святослава ознаменувався походом на слов'янське плем'я в'ятичів, яке проживало у верхів'ях Оки і Волги та платило данину хозарам. Це спричинило конфлікт із Хозарією і започаткувало східну війну 965–966 рр. Унаслідок згаданого військового походу плем’я в’ятичів перейшло під протекторат Києва, а Хозарський каганат, зазнавши нищівного удару, поступово припинив існувати. Русі підпорядкувалися Саркел на Дону, Тмутаракань на Тамані, Керч у Криму. Ця переможна кампанія значно розширила територію Русі на схід, але водночас відкрила шлях до руських земель численним кочовим спільнотам.

Другий напрямок своїх походів Святослав націлив на Балкани. Перший болгарський похід 967–968 рр. був успішний. За словами літописця, Святослав «захопив 80 міст по Дунаю». Другий похід до Болгарії 969–971 рр. призвів до військового конфлікту з Візантійською імперією. Святослав, зазнавши поразки під Аркадіополем (970) і Доростолом (971), був змушений укласти мирну угоду. Повертаючись до Києва, 972 р. князь Святослав загинув у бою з печенігами на Дніпрі.

Детальний опис зовнішності Святослава нам залишив візантійський історик-хроніст Лев Диякон: «Середнього зросту, не дуже високого і не дуже низького, з кошлатими бровами і світло-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим, надміру довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся – ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди і всі інші частини тіла досить пропорційні, однак виглядав похмурим і диким. В одному вусі в нього була золота сережка, прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одяг його був білим і відрізнявся від одягу його наближених лише чистотою».

2004 р. на Пейзажній алеї в Києві встановили пам'ятник на честь Святослава Ігоровича. Ще один пам'ятник князеві відкрили 2003 р. біля парку перед входом до Міжрегіональної академії управління персоналом. 2021-го на честь Святослава Хороброго назвали вулицю в Солом'янському районі Києва.

Ольга – Велика княгиня Київська, дружина київського князя Ігоря Рюриковича. Після смерті чоловіка стала регенткою при малолітньому синові Святославі й фактично була правителькою Русі у 945–964 рр. Нам не відомі точні дата і місце народження Ольги, нема також вичерпної інформації про її походження та ранній період життя. У «Повісті минулих літ» згадується лише, що князь Олег привіз Ігорю 903 р. наречену зі Пскова. Однак саме ім’я Ольга – «Хельга», начебто вказує на скандинавське походження княгині. За однією з версій, майбутня княгиня була близькою родичкою князя Олега. За іншою – вона походила з роду болгарських царів і народилася в болгарській столиці Пліске. Популярною в народі стала легенда, за якою Ольга була простою дівчиною із села Вибутиного, і Ігор зустрів її, коли полював у псковських лісах.

Початок правління Ольги ознаменувався жорстоким придушенням древлянського повстання та помстою за вбивство її чоловіка. Важливим державним заходом княгині стало упорядкування збирання данини та встановлення чіткої регламентації поборів із населення, організація князівського доменіального господарства, створення осередків центральної князівської влади на місцях. Завдяки її рішучим діям окремі землі, підпорядковані Києву, перетворилися на упорядковану державну територію. У середині Х ст. зріс міжнародний престиж Русі. 957 р. Ольга здійснила дипломатичну поїздку до Константинополя, де на її честь відбувся офіційний прийом. За літописом, у столиці імперії княгиня прийняла християнство. 959 р. вона здійснила першу спробу встановити дипломатичні контакти із Німеччиною. Померла Ольга 969 р. Вона стала першою княгинею-християнкою, за що була канонізована та вшановується як рівноапостольна.

У 1830-х рр. у Києві на Печерській площі побудували Церкву Святої Ольги. 1935-го храм знищили більшовики. Нині у столиці на Харківському масиві діє Свято-Ольгинський собор, зведений у 2004–2010 рр.

Також на честь княгині в Києві назвали вулицю Ольгинську у Печерському районі. На Михайлівській площі столиці стоїть пам’ятник княгині Ользі разом із апостолом Андрієм Первозваним та просвітникам Кирилом і Методієм за проєктом скульпторів Івана Кавалерідзе та Петра Сниткіна й архітектора Валеріяна Рикова.